Улітку герой іноді відлучався з Матеры, узимку ж жив тут безвилазно, усе більше в бабів, іноді ночував у лазні.

Увесь час до снігу Б. ходив босоніж, повільно, ступаючи широко й важко. З копиці нестрижених волось визирав кінчик гачкуватого носа й світилися налиті кров’ю ока. Баби любили Б., а старі ревнували. Вони називали героя марною, злобливою людиною. У повісті Б. виступає в ролі хоронителя Матеры. Він рятує цвинтар від варварського розгарбування, тримає в страху прибулих «помічників» по збиранню хліба. У фіналі Б. залишається з бабами на острові й разом з ними йде під воду. Він до кінця не залишає рідної землі, заперечуючи суєту й «безладдя» нового, сучасного життя