Редуко́вані голосні́ —голосні переднього ряду [ ъ ] і [ ь ] .Розвинулись ще в спільнослов’янській прамові з успадкованих від індоєвропейських коротких голосних. Вимовлялися після приголосних у середині й кінці слова, утворюючи відкриті склади відповідно до діючого тоді закону відкритого складу; на початку слова і після голосних редуковані [ь], [ъ] не вживалися. У давньоруських діалектах цей процес в основному припадає на 11 — 12 ст. Занепад [ь], [ъ] відбувся у кінці слова (голубь — голуб, садъ — сад) і перед складом з голосним повного творення (вьдова > вдова, съто > сто). Вокалізація [ь] > [е], [ъ] > [о] відбулася перед складом з редукованим слабким (дьнь > ден’, сънъ > сон) перед сонорним приголосним [р], [л], за яким ішов будь-який ін. приголосний (вьрба > верба, вълна > волна), та в наголошеному складі незалежно від якості приголосного й голосного в наступному складі (тьща > теща, съкнути > сохнути). Редукований перед складом з [ь], [ъ] у сильній позиції був слабким і занепадав (жьньць > жнец’, cънъмъ > сном). Занепад і вокалізація редукованих — процеси, пов’язані між собою, перший розпочався дещо раніше, ніж другий. Найраніше він відбувся у початкових складах слова, що широко засвідчують писемні пам’ятки 2-ї пол. 11 ст. (книгы, зло, два, мнѣ та ін. із кънигы, зъло, дъва, мьнѣ), потім у середніх складах і найпізніше — в кін. слова. У західно - і південнослов’янських мовах були інші відповідники давніх [ь] та [ъ]; пор. польс. dzień, sen; чес. den, sen; сербохорв. дан, сан. Занепад редукованих у слабкій позиції і вокалізація їх у сильній — одне з найважливіших фонетичних явищ давньоруської мови, що спричинило в ній ряд звукових змін, спільних для усіх східнослов’янських мов або властивих лише окремим з них. Спільним наслідком цього явища є, наприклад, зменшення у багатьох словах кількості складів (кь-ни-жь-ка > книж-ка, о-рь-лъ > о-рел); поява закритих складів (лъ-бъ > лоб), а отже, й припинення дії закону відкритого складу; виникнення нових груп приголосних; розвиток чергування секундарних (нових) е, о з нулем звука (день — дня, праведний — правда < правьдьний — правьда, сотня — сто, кусок — куска < кусъкъ — кусъка; див. також Випадні звуки) тощо. Інші звукові зміни, пов’язані з занепадом [ъ], [ь], властиві лише окремим мовам, наприклад, перехід із давнього дієслівного суфікса [л] минулого часу в [ў] в укр. і білорус, мовах, на відміну від російської (зналъ, далъ < укр. знав, дав, фонет. [знаў], [даў]; білорус. знаў, даў), хоч у позиції після приголосного він втрачений усіма східнослов’янcькими мовами (неслъ, моглъ > укр. ніс, міг, рос. і білорус. нёс, мог). Специфічною для української мови є зміна етимологічних [е], [о] в [і] в новому закритому складі, а отже, й виникнення чергування [е] — [і], [о] — [і]: печі — піч (< печи — печь), вози — віз (< возы — возъ); прогресивна асиміляція пом’якшеним приголосним, після якого занепав [ь], наступного [j] (знання, життя < знаньjе, житьjе); зміна [л] на [ў] перед ін. приголосним після секундарного [о], що виник з редукованого [ъ] (вълкъ, тълстый > воўк, тоўстий, орфогр. вовк, товстий) тощо.

Деякі специфічні для окремих східнослов’янських мов наслідки занепаду й вокалізації редукованих голосних відбивають ще давньоруські діалекти. Наприклад, у давньоруських іменниках типу льв, ръть слабкі редуковані у першому складі непрямих відмінків однини закономірно занепали, як це відбиває рос. мова (льва, рта, лба), а в укр. мові внаслідок пересування наголосу стали сильними й вокалізувалися (льва > лева, ръта > рота). Така специфіка може пояснюватися, зокрема, тим, що процеси, зумовлені занепадом та вокалізацією редукованих, були досить тривалі й діяли ще й на початку формування на основі давньоруських діалектів сучасних східнослов’янських мов. Редуковані голосні звуки виконували в давньоруській мові фонематичні функції, отже, коли вони занепали або розвинулись у наявні в ній голосні, то склад давньоруських фонем зменшився на дві одиниці. Літера ь збереглася у східнослов’янських абетках для позначення м’якшення попереднього приголосного; літера ъ лишилася у рос. мові як знак роздільної вимови, в болг. мові — як голосний змішаного ряду середнього підняття, середній між а і рос. ы (дъб).

В системі приголосних:із-за занепаду ъ і ь з’явилися нові сполуки приголосних (вони опинилися поряд), внаслідок цього спрощення: елемент. здн - поздьно > піздно > пізно; стл - мастьло > мастло > масло ждн - кождьнъй > кождный > кожний;лньц - сълньцє > солнце > сонце;рньч - гърньч%рь> горнчар’>гончар;сткл - стькло>сткло >склогъд - гъдє>где >де;

Асиміляції:за дзвінкістю – утворився префікс та прийменник з з колишнього с. събирати>сбирати >збирати, бъчєла>бчола >бджолаза глухістю – казъка > казска;за м’якістю - ьск>ськ = сєльскъи>сіл’скый > сільський; Утворення суфіксів зтво, цтво, ськ, цьк. Дисиміляції: къто>кто >хто (за способом); чьн >чн >шн (рушник, мірошник).