У залученні російської природи як діючої особи свого оповідання автор “Слова об полицю Игореве” виявив себе як винятково спостережливий її знавець. От чому в самій російській природі можна знайти досить точний коментар до многим неясних місць цієї поеми. Уважний спостерігач природи, автор з дивною точністю й правдивістю передає, наприклад, опис берегів Дінця як “срібних”. Дійсно, Донець несе у своїх водах багато мела (він прорізує на своєму шляху крейдові гори). Улітку, коли берега Дінця про-мелевают, відкладення цієї крейди на обмілинах і косах блищать, як срібні

Спостережливість автора особливо яскраво проявляється в описі втечі Ігоря з полону. Ігор хвалить Донець за те, що той сторожив його. Дійсно, Ігорю доводилося бігти головним чином уночі, а вдень ховатися в густих прибережних заростях степових рік. Про погон попереджали чуйні до наближення людини гоголі, чайки. По їхньому поводженню Ігор міг судити про те, чи всі навкруги спокійно. Знання степової природи позначається й там, де автор “Слова” говорить, що дятли своїм стукотом указували Ігорю шлях креке.

Степову ріку, що заховалася в глибокій долині, видали не видно, не видно й дерев, що ростуть у степу тільки по берегах рік, але на присутність дерев, а отже, і ріки, Ігорю вказував далеко чутний у степу “тект” дятлів. Хоча природа займає винятково велике місце в “Слові об полицю Игореве”, у поемі немає пейзажу самого по собі. Природа - не об’єкт споглядання й милування, а вище мірило всіх цінностей і людини. Природа сприймається автором тільки в її змінах, вона уведена в події, вона бере участь у них, те сповільнюючи, те прискорюючи їхній хід. Вона активна й у цій своїй активності наділяється майже людськими якостями. Природа співчуває росіянином, прагне попередити їх про небезпеку, допомагає Ігорю в його втечі з полону; у неї шукає співчуття й допомоги Ярославівна

Коли Ігор рушив у свій нещасний похід, світло сонця померк; ніч, “протяжна грозою”, прагне зупинити Ігоря на його згубному шляху. Навіть степові звірі й птахи передчувають поразку росіян. Разом з половцями насуваються від моря на військо Ігоря сині хмари. Битва з половцями переноситься й у природу, здобуває риси боротьби сили зла із силою добра у всій природі. Трава й дерева озиваються на поразку росіян: трава никне, дерева від горя хиляться до землі або роняють листя

Автор “Слова” відзначає ті зміни в природі, які викликаються в ній ходом людської історії. Міжусобні війни Олега приводять до запустіння ріллей. У долях російського народу беруть участь і ріки, того манливого князя Ігоря до перемоги, те співчуваючі й помогающие йому. Між природою й людиною стираються границі

Люди постійно рівняються із птахами й звірами: з турами, соколами, воронами, зозулею. Ігор вступає в розмову з Дінцем і одержує від нього допомога. Ярославівна шукає співчуття й допомоги у вітру, сонця й Дніпра. Важко назвати інший який-небудь добуток, у якому події життя людей і зміни в природі були б так тісно злиті. І це злиття, єдність людей і природи підсилює значущість що відбувається, підсилює драматизм

Сполучник природи й людини, з такою силою розгорнутий у поемі, - сполучник поетичний. Природа для автора “Слова” - гігантський резервуар поетичних засобів і своєрідне “музичний супровід”, що надає особливо сильне поетичне звучання його дії. Н “Слово” природа рисується у великій перспективі. У дію уведені величезні географічні простори: Половецький степ, “синє море”, Дон, Волга, Дніпро, Донець, Дунай, Західна Двіна, Рось, Сула, Стугна, Немиті, а з міст - Корсунь, Тмутаракань, Київ, Полоцьк, Чернігів, Курськ, Переяславль, Бєлгород, Новгород, Галич, Путивль, Римов і інші - вся Російська земля перебуває в поле зору автора, уведена в коло його оповідання. Чим ширше простору, тим більше могутність героїв поеми

Масштаби битви росіян з половцями охоплюють весь степ завдяки злиттю природи з діями людей: перед битвою з половцями криваві зорі світло повідають, чорні хмари з моря йдуть. Бути грому великому, іти дощу стрілами з Дону великого. Земля гуде, ріки мутно течуть, порох над полями несеться. Після поразки війська Ігоря широкий сум тече по Русі

Ярославівна в плачі звертається до вітру, що віє під хмарами, що плекає кораблі на синім морі, до Дніпра, що пробив кам’яні гори крізь землю Половецьку й плекав у собі Святославовы насади до Кобякова стана, до сонця, що тепло й прекрасно, а в степу безводної простягло пекучі свої промені на російських воїнів, жаждою їм луки скрутило, истомою їм сагайдаки заткнуло. Можна було б значно збільшити кількість прикладів, що доводять глибоке знання автором “Слова об полицю Игореве” степової природи. Живаючи картина древнього половецького степу, донесена до нас у змісті поеми, - яскраве свідчення того, що “Слово об полицю Игореве” написано її очевидцем - може бути, учасником степового походу Ігоря