Екзаменаційні твори по українській літературі. Для мене, і не тільки для мене, П. Грабовський ототожнюється з ідеальним образом людини, поета, чий героїчний (чистий образ) і величний талант назавжди залишається прикладом людського достоїнства, щиросердечної краси, шляхетності й величі. 38 років життя подарувала йому доля, і 20 з них - це переслідування, в’язниці, етапи й посилання. Ще з юнацького років у нього з’являється бажання «піти на мучення за народ, це була якась непереборна потреба серця». Тематика поем Грабовського була пов’язана з необхідністю боротися проти того порядку, що обумовив бідність, горе, знедоленість мільйонів

Поеми «Надія», «До суспільства», «Думка тюремна», «Уночі» - художні свідчення глибокої переконаності поета в справедливості визвольної боротьби, розгорнутої кращими синами народу. У поезії Грабовського виспівується борець, який не можуть згорнути з вибраного шляху ніякі мучення й переслідування. Начебто перегукуючись зі словом мулярів Франко, які знають, що щастя, за яке вони ведуть боротьбу, одержать тільки їхні нащадки, Грабовський у вірші «Думка тюремна» пише:

• «…в’язень отстрадает, Але настане легкий час. І добрим словом згадує Нащадок вільний мертвих нас!». Яка світла й непохитна віра в майбутнє живе в серце героя Грабовського, у серце самого поета! Все це писалося в часи, коли «і в минулому могили, і спереду - хрести», коли, по вираженню поета, «як те досить потрібно сили, світлу віру понести». Необхідно було знайти в собі сили, волю, щоб стати сильніше ворога - і тоді «за часом прокльону, мучень, кайданів і крові - прийде бажане панство волі».

Упевненістю у торжестві «панства волі» пронизана поема «Не раз ми ходили в дорогу». Письменник майстерно відбиває суспільний настрій, художньо узагальнює його, переконливо розкриває віру борців у справедливість. Образ борця за народну волю в Грабовського не має конкретно-індивідуальних рис. Письменник прагне до створення узагальненого образа. Це здебільшого вірш-заклик або вірш-роздум, де розкриваються труднощі борців за народну волю й вказуються шляхи до подолання зневіри. Мужній, стійкий характер борця за народну волю зображений у вірші «Теперішні герої».

Теперішні герої — це узагальнений образ борців, які безстрашно йшли за народ в ім’я майбутнього. Теперішні герої не бояться мучень, страждань, їхня справа ніколи не загине. Продовженням теми зображення борців за народну волю є поема «Уперед». «Тільки вперед і вперед!» Так звучать рядка одного з найкращих віршів П.Грабовського. Це заклик до сучасників звільнитися від рабського страху, одностайно виступити проти «хижих порядків», проти зла. Автор призиває до боротьби з темними силами реакції тих, «хто не хоче вмирати, трупом гнилим живучи», під владою «катів-бузувірів», призиває до бою святому, до скинення й знищення самодержавства. Оптимізмом, глибокою вірою в перемогу народу пронизаний цей добуток. Це є бойовий заклик борців за народну волю. «Життя - неминуча боротьба». У кожній строфі вірша відчувається цей заклик і глибока віра в те, що «побачать убогі України - діти майбутнє славне, майбутнє прекрасне!» Прийдешнє покоління оцінить по заслугах нелегку їхню боротьбу: «Уперед проти зла однодумно! Розрослася ворожа юрба. Не думаємо прожити без смутку, Тому що життя - неминуча боротьба». Революційним пафосом пронизаний вірш П.Грабовського «Надія», що ввійшло в збірник «Пролісок». Як і поема «Уперед», цей добуток належить до періоду життя поета в посиланні. Проголошуючи віру в перемогу народу, поет звертається до своїх сучасників зі словом надії. Цим словом і починається вірш «Надія»: «Не зітхай так безнадійно, Скорботних вуст не замикай, Рук не складай, З бойовища не тікай». Заклик не тікати «з бойовища» вселяв людям віру в перемогу світла над тьмою й надихал їх на боротьбу. Головним чином у вірші «Надія» є народ, що візьме владу у свої руки, саме через образ народу проводиться поетом зображення борців за волю. Поет вірить, що його закличне слово розбудить народ. Він візьме владу у свої руки, і прийде царство волі.

Про страждаюче життя і героїчній боротьбі засланців розповідають поеми «На пам’ять», «У далечінь», «ДО Н. К. З», які присвячені товаришеві по посиланню П. А. Грабовського - Надії Костянтинівні Сигиде. Про життя засланців розповідають ці поеми. Хоча зустріч Грабовського із Сигидой була короткочасної, але залишила глибокий слід в обох на все життя. Її поет називає щирою, рідний, святий. Смерть Сигиди була ударом для поета. Вона викликає в нього не тільки тугу й сльози, а й ненависть, почуття мести, зміцнює сили для боротьби: «Пом’януть твій образ бездольци заковані, Перлинами сльози колись заблищать!». Так пише поет у вірші «У далечінь». Трагічна й героїчна смерть Н. Сигиди затверджувала життя. Грабовський це підкреслює у вірші «ДО Н. К. З»: «Неволя живої душі не вб’є». У цьому циклі поет показує конкретних борців за волю, які часто гинули, але їхня справа жила й кликала прийдешні покоління вперед, до кращого майбутнього. Схилимося ж у пошані перед пам’яттю про Павла Грабовському, що в умовах страшного лихоліття сміло йшов шляхом боротьби за світле майбутнє людини-трудівника, що своїм мужнім голосом призивав до боротьби сотні й тисячі нових борців, якого ніщо в житті не змогло поставити на коліна.