У романі «Злочин і кара» Ф. М. До-стоєвський описує страшну картину життя людей Росії середини XIX ст. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним та здавленим власним безсиллям і безправ’ям. Автор створює книгу про збіднілих дворян. Зміст твору був продиктований самою дійсністю. Події, описані в романі, відбуваються в Петербурзі. Це місто «вуличних дівчат», «трактирних завсегдатаїв», які шукають у вині хвилинне забуття від нудьги. У Петербурзі панує атмосфера безвиході.

У романі багато вуличних сцен. Ось жінка з жовтим обличчям і за-палими очима кидається у воду каналу. Або ще такий епізод. Отримавши від Олени Іванівни гроші, Раскольников прямує до пивної, яка міститься в якомусь підвалі. Там гидка їжа і страшенна задуха. Простій людині в Петербурзі немає місця, тому вона занурюється у «смрад распивочних». Залишаючи гомінливі вулиці, автор веде нас до будинків, де живуть його герої. На мить відкриваються двері в чуже життя, сповнене відчаю. Страшно жити в «труні», яку орендує Раскольников, у «потворному сараї» Соні і в «прохолодному куті», де мешкає Мармеладов, і в окремому номері, «задушливому і тісному», в якому проводить свою останню ніч перед самогубством Свидригайлов. Доля «маленьких» людей, які мешкають у таких квартирах - з вічними злиднями - страшна.

Письменник розповідає про Мармеладова. Йому нікуди йти. Залишається одне - загинути. І Мармеладов гине. Але у своїй смерті, у стражданнях своїх близьких винен і сам Мармеладов. Він усвідомлює свою провину: «А хіба серце у мене не болить за те, що я плазую в тузі?» Чи можна жаліти людину, яка вкрала останню копійку у своїх голодних дітей? Однак Мармеладову неможливо не співчувати, тому шо він страждає. Він уміє любити і жертвувати, він залишився людиною. У романі зображено багато «маленьких» людей, придушених біднотою. Вони жертвують собою заради добробуту близьких. Світ, у якому живуть герої Достоєвського, - світ «принижених і ображених», «тих. хто загинув, і тих, хто буде гинути». Вони усвідомлюють, що перебувають у безвихідному становищі. Достоєвський переконує, що, залишаючись у цьому суспільстві, приймаючи його закони, неможливо знайти вихід.