Невелике англійське містечко Шрусбери. На вершині крутого обриву, що уступами спускався до ріки Северну, стояв високий, вибудуваний із червоних цегл будинок. Його оточував великий сад з декоративними й плодовими деревами. Кімнати нижнього поверху, повитого зеленим плющем, виходили прямо в оранжерею. У цьому будинку 12 лютого 1809 року народився Чарльз Дарвін.

Його батько Роберт Дарвін був лікарем і користувався широкою популярністю. Він був незвичайно зацікавлений у людях, ставився до них із щирою симпатією й вселяв пацієнтам така повага до себе, що вони навіть ділилися з ним своїми життєвими проблемами.

Мати Дарвіна вмерла, коли Чарльзу було не набагато більше 8 років, і він пам’ятав тільки її ліжко, чорне оксамитове плаття й робочий столик. Через рік після смерті матері Чарльза віддали в школу доктора Батлера, де вивчалися головним древні мови. Маленький Дарвін захоплювався збором колекцій раковин, печаток, монет. Особливо любив він збирати пташині яйця, але ніколи не брав із гнізда більше одного яйця. Багато годинників він проводив на березі ріки, закинувши вудку й поглядаючи на поплавець. Якось він довідався, що хробаків можна умертвлять морською водою, і з тих пор ніколи не насаживал на гачок живого хробака, хоча це, може бути, і зменшувало його улов. Він намагався знаходити для колекції мертвих метеликів і жуків, щоб не проколювати живих комах шпильками.

Вечорами, коли в Шрусбери гаснули вогні, Чарльз із братом Еразмом забиралися в альтанку й тут, у саморобній хімічній лабораторії, намагалися одержати речовини, яких не одержав до них ще не один хімік.

Довідавшись про нове захоплення Чарльза, товариші прозвали його “Газом” , а доктор Батлер зробив йому при всіх догана, виразивши надію, що замість нікчемних занять він буде з належною старанністю вивчати язики.

Тому що від перебування в школі Доктора Батлера не було ніякого пуття, батько забрал Чарльза зі школи разом з його старшим братом і відправив дітей в Единбургский університет на медичний факультет.

Чарльза захоплювало вивчення живої природи. Серед студентів було чимало аматорів природи. Разом з ними він збирав у калюжах і на березі після відливу хробаків, рачків і молюсків; нерідко виїжджав з рибалками в море, де виловлював устриць, і за короткий час зібрав більшу колекцію раковин. Він познайомився з негром, що заробляв на життя набиванням опудал. Дарвін став брати в нього уроки й просиджував у його будинку цілі вечори.

Але медицина не захопила Чарльза, і батько запропонував йому стати священиком. Молодий Дарвін прочитав кілька богословських книг і не знайшов у них нічого, що суперечило його переконанням. Він вірив казкам біблії про створення миру богом і про всесвітній потоп. Хто б міг подумати, що пройдуть роки й Дарвін нанесе найдужчий удар релігії, що їй коли-або траплялося одержувати.

В 1828 році Дарвін надійшов у Кембриджський університет на богословський факультет. Вивчаючи богословські науки, Чарльз як і раніше захоплювався спортом, живописом, музикою, годинниками простоював у галереї Кембриджу перед картинами. Удивляючись у мальовничі пейзажі, в обличчя людей, він думав, як прекрасно серйозне мистецтво, що виражає більшої думки. Він любив чарівну музику Бетховена: коли в кімнаті лунали тихі, ніжні звуки Місячної сонати, Чарльз затамовував подих, тремтіння пробігала в нього по тілу й перед його очами вставало озеро в м’якому сяйві місячної ночі або яскраві сонячні відблиски серед тінистого листя, обмитої дощем.

Але ніщо не доставляло йому такого задоволення, як збирання жуків. Це вже було служіння науці, і незабаром всі види кембриджських жуків були в його коробках. Він відшукував їх усюди, навіть у моху, знятому зі старих дерев, і в смітті, сметенном із дна барок. Особливо запам’ятався йому один випадок. Один раз, здерши з дерева шматок кори, він побачив двох рідких жуків. Взявши по одному з них у руки, він уже зібрався йти, як раптом побачив третього, з малюнком на черевці у вигляді великого хреста. Цього жука він не знав. Помилитися він не міг: пам’ять на жуків у нього була прекрасна. Недовго думаючи, Дарвін сунув одного жука в рот і придавив його зубами, але жук раптово випустив Чарльзу в рот їдку рідину, що боляче обпалила язик. Дарвін з відразою виплюнув жука, втративши при цьому свою знахідку. Якось Чарльз прочитав в одному журналі про рідкого жука, там же було зазначено: “Піймане Ч. Дарвіном” . Самолюбство його було надзвичайно влещене, і він навіть подумав: чи не стати йому жуколовом?

У Кембриджі Дарвін познайомився із професором Генсло. Уперше в похмурих середньовічних аудиторіях Генсло запропонував студентам для вивчення живі квітки. Знання його по ботаніці, хімії й мінералогії були так великі, що Дарвінові здавалося: Генсло знає все.

Дарвін усмоктував у себе ці знання, як усмоктує суха земля кожну упалу на неї краплю дощу. Часто Генсло вів студентів в околиці Кембриджу й образно розповідав про рослини. Дарвін завжди брав участь у цих прогулянках, так що його стали називати “Той, що гуляє з Генсло” .

Познайомився Дарвін і з геологом Седжвиком. Не раз карабкался він з ним по ненаселених горах Північного Уельсу й робив геологічну розвідку ще не досліджених місць. Незважаючи на свою обіцянку ніколи не займатися геологією, вона працював “як тигр” і на канікулах склав геологічну карту околиць Шрусбери.

Якось Дарвін знайшов у піщаній ямі тропічну раковину. Шари ставилися до льодовикового періоду - як же потрапила в них ця раковина? Здивований, Дарвін показав свою знахідку Седжвику.

Скоріше всього, - спокійно сказав геолог, - хто-небудь викинув цю штуку в яму. Якби дійсно раковина потрапила в льодовикові шари природним шляхом, то це перевернуло б нагору дном всі наші подання про їх.

Дарвіна здивувало байдужість ученого, котрий не зацікавився такою рідкою знахідкою. Хіба людина, якій все ясно, переверне науку?

Священиком Дарвін так і не став. Один раз він одержав листа від професора Генсло. Професор писав, що корабель “Бигль” (“Шукач” ) відправляється в кругосвітнє плавання, і радив Дарвінові взяти участь у цій подорожі як натураліст.

Почалися енергійні збори в дорогу. Приїхавши в Плимутскую бухту, Дарвін побачив стоявший на якорі десятипушечний бриг, один з тих невеликих судів, які моряки прозвали “трунами” , тому що такі кораблі легко переверталися під час шторму.

“Бигль” повинен був обстежити морські шляхи до Південної Америки (де перебували тоді колонії Англії) і привезти точні морехідні карти для безпечного плавання уздовж її недосліджених берегів. Капітан “Бигля” Фиц-Рій провів Дарвіна в каюту: середину її захаращував великий стіл, над ним висів гамак, у якому Дарвін міг отлеживаться під час хитавиці; уздовж стін стояли книжкові шафи. Запропонувавши Дарвінові свої книги, інструменти й зброя, Фиц-Рій сказав: - Розташовуйтеся зручніше. Адже нам має бути трястися на цьому судні довго. Для мене було б щирим нещастям знати, що мій супутник чимсь незадоволений.

Коли “Бигль” покинув Плихмутскую бухту й ішов у відкрите море, Дарвін довго ще чув сумні удари дзвона з Елдистонского маяка й усе дивився на берег, поки той зовсім не зник за блакитною далечінню води.

Щоранку, закинувши за борт мережа, він виловлював дрібних морських тварин. Матроси прозвали його “Мухоловом” , а лейтенант Уихгем, в обов’язку якого входило стежити за порядком і чистотою на палубі, вдавався у відчай побачивши безлічі бруду, що Дарвін витрушував з мережі.

Чимало неприємностей доставляла Дарвінові хитавиця. Під час шторму, коли люто дул вітер, море гуркотало, з ревінням здіймали покриті піною хвилі, нічого не було видно навколо, крім незліченних бризів. І тільки альбатрос, розпустивши крила, рівно нісся по вітрі. Маленький корабель кидало, як тріску, він те злітав на гребінь хвилі, то поринав у безодню, і тоді бурхлива хвиля захльостувала його жалібно, що скрипіли снасті. У такі мінути Дарвінові здавалося, що сама доля проти нього. Він жорстоко страждав від морської хвороби й гаряче каявся, що поїхав. Але відмовитися від подальшої подорожі він не міг. Думка досліджувати тропічну природу усе сильніше захоплювала його уяву.

За увесь час плавання ніхто не чув від нього сердитого слова й не бачив його в поганому настрої.

Коли “Бигль” кинув якір у берегів Бразилії, Дарвін потрапив у місця, повні таких спокус для допитливого натураліста, що почував себе вознагражденним за всі свої страждання. Йому здавалося, що він потрапив у чарівний край виконаних бажань.

Краса тропічного лісу вразила його. Безліч ліан, подібно зміям, обвивали дерева, повзли по землі й переплітали всі, створюючи дику плутанину, що вражала око первісною красою. Дарвін любувався безладною, розкішною оранжереєю, створеною природою. Яке багатство видів! Який буйний ріст зелені під сприятливим впливом тепла й вологи!

Pages: 1 2 3 4

Збережи - » Знамениті лікарі: Життя й творчість Ч. Дарвіна . З'явився готовий твір.