Федір Іванович Іноземців народився 12 лютого 1802 року в селі Белкино Боровського повіту Калузької губернії. Його батько по одним джерелах - перс, по іншимі - турок, по третім - кавказький горець. Достеменно відомо одне: ще хлопчиком його (як полоненого) вивіз із Кавказу граф П. А. Бутурлин. Може бути, тут - джерела прізвища. У пари Иноземцевих було п’ять дітей. Батько вмер, коли Федору було дванадцять років. Що сталося з матір’ю неведомо. Відомо лише, що її старший син - лікар Єгор Іванович став наставником молодшого брата, що переїхав жити саме до нього (у Харків) після смерті батька.

Ще в селі Белкино в місцевого священика, досить освіченої людини, Федір навчався читанню, листу, початкам Закону Божого. У Харкові продовжив утворення в повітовому училищі, потім став казеннокоштним вихованцем губернської гімназії, де його вчитель В. М. Черняев (пізніше відомий учений) прищепив хлопчикові любов до природознавства, особливо до ботаніки. В 17 років надійшов в Імператорський Харківський університет. Коли закінчив дворічний курс "підготовчих загальних наук" і прийшов час вибрати майбутню спеціальність, у Федора сумнівів не було - він жагуче хотів стати медиком. Але одного бажання, на жаль, мало. Як казеннокоштний студент, він одержав призначення на словесний факультет, але (відповідно до авторитетного словника Брокгауза й Ефрона) з 3-го курси посланий був за витівки (які - не відомо) учителем математики у Львівське повітове училище. В 1825 році "по розстроєному здоров’ю", з дозволу вищого начальства, залишив службу. В 1826 році знову надійшов у Харківський університет, але став навчатися давно бажаної їм МЕДИЦИНІ. Йому було тоді 24 роки. Помічу, до слова: Микола Іванович Пирогов, з яким і при житті, і після смерті (у працях істориків) перетиналися їхні шляхи, став першокурсником. Уже із другого курсу Федір Іноземців волів усім прочим предметам хірургію. "Провиною" тому був відомий професор хірургії Микола Еллинський, що розглянув у працьовитому студенті талант "оператора". На початку 3-го курси відбулася примітна подія: студентові Иноземцеву дозволили зробити операцію по відсіканню хворому гомілки. Потім пішли й інші успішні операції.

Кінчено Університет, але Федір Іноземців не міг розташовувати собою - казеннокоштний студент після завершення курсу по призначенню Уряду повинен прослужити шість років.

Імператор Росії, Уряд розуміли, що росіянку науку повинні розвивати, насамперед, росіяни вчені. У той час професорів-німців (так називали всіх іноземців) було предосить. І от по Найвищому велінню утвориться Професорський інститут у Дерпте (Юр’єв, Тарту) , куди й пропонується направляти переважно росіян, що добре вчилися студентів. Федір Іноземців і думати не думав про Професорський інститут. Але його вчитель Еллинський і брат Єгор наполегливо переконували приступитися до здачі сложнейших іспитів. Випробування він успішно пройшов спочатку в Харкові, потім і в Санкт-Петербурзі, в Академії наук.

… У Дерпте Иноземцева оселили в одній кімнаті з Пироговим. Вони прожили разом більше чотирьох років, але дружби між ними не виникло. Довіримося поясненню Пирогова: "… наші лета (нагадаю: Іноземців був майже на 8 років старше) погляди, смаки, заняття, відносини до товаришів, професорам і іншим особам були так різні, що крім одного приміщення, однієї й тої ж науки, вибраної обома нами, не було між нами нічого загального".

Можливо, однак, причина ворожості юного Пирогова інша. Він, що блиськуче закінчив Імператорський Моськовський університет, у хірургії був зеленим молодиком, навчався їй; Іноземців - удоськоналювався. Микола Пирогов був аськетично поглинений наукою. Душу суспільства, чарівний, товариський Федір Іноземців просто заважав йому - жили-те в одній кімнаті. На вечірках в Иноземцева збиралися майбутні його колеги-професора по Моськовському університеті: правознавець П. Рідкий, фізіолог А. Филомафитський, філолог, історик, тонкий знавець театру Д. Гаків, политеконом і статистик А. Чивилев. Частенько захаживал Володимир Даль. Сперечалися, обговорювали новини, грали в карти. У вечірках брав участь і близького друга Иноземцева - поет Мов, автор знаменитих пісень ("Вовкувато наше море” , “Крамбамбули", "Із країни, країни далекої") . Але воістину потісі була година, а справі - час.

Іноземців посилено займався фізіологією, патологією, семіотикою, фармацією. Працював у лікарні, брав участь у боротьбі з холерою. Звичайно, найголовніші заняття - хірургія й анатомія.

Примітно, що коли наступили докторські іспити, його звільнили від випробувань по патології й терапії, інші він добре здав.

У березні 1833 року захистив дисертацію про двосторонній метод камнесечения (De litho-tomiae methode bilaterali) , і знову навчання: дворічне стажування в кращих хірургів Західної Європи - Грефе, Русту, Диффенбаха. Уважно знайомиться він і зі станом терапії, інших наук.

У Росію Іноземців повернувся в 1835 році. В Академії наук прочитав пробну лекцію "Огляд операцій, призначуваних у кам’яній хворобі". Настійно просив направити його в Імператорський Харківський університет. Але отут відбулася подія, що і донині розбурхує розуми істориків медицини. Призначення він одержав в Імператорський Моськовський університет, в Alma mater Пирогова, що неодноразово виразив бажання зайняти там кафедру.

Що ж відбулося? Піклувальник університету граф Строганов анітрошки не сумнівався в талантах Пирогова. Його бентежило одне: як 25-літній професор, чи ледве не ровесник студентів, буде завойовувати авторитет? Одночасно пронісся по Санкт-Петербургові й Моськві слух про смертельну хворобу Пирогова. Сумніву графа Строганова розв’язалися самі собою - на кафедру призначили Иноземцева. Що ж трапилося з Пироговим? Він дійсно занедужав найтяжкою формою сипного тифу, був госпіталізований у Ризі. Так було, а про те, що писали й пишуть про цей епізод, краще умолчать.

У тім же 1835 року Ф. И. Иноземцева обрали екстраординарним професором практичної хірургії, а в 1839 він уже ординарний професор тої ж кафедри. З усією пристрастю свого темпераменту він виконує покладені на нього обов’язку, але стає усе ясніше, що викладання хірургії й взагалі медичне утворення вимагає вдоськоналювання. І, як не можна, до речі, Іноземців, "з Найвищого бажання Государя Імператора, в 26 день Квітня 1839 року що відбувся, був відправлений за кордон для дізнавання сучасних удоськоналень по частині практичної Хірургії зі збереженням жалування". В університетах Німеччини, Франції, Італії він вивчає стан викладання медицини. Становить особливий трактат по реформуванню вищого медичного утворення.

В 1846 році зважилася найважливіша проблема - в Імператорському Університеті відкрилися факультетські й госпітальні клініки. "Моськовські губернські відомості" писали: "По загальному визнанню всіх подібні установи, що обдивлялися, на Заході факультетські клініки перевершують і зручністю приміщення, і багатством посібників". Факультетська хірургічна клініка мала свій анатомічний театр.

По тім моральному впливі, що робив Іноземців на студентів, по педагогічному таланті його порівнювали з іншим славним професором університету - Грановським. Саме звання - професор асоціюється, насамперед, з лектором. И. М. Сєченов писав: "… живий по природі, він іноді захоплювався на клінічних лекціях, і тоді фрази одержували в нього рвучкий, окличний характер, вимовлялися із французьким шиком. На лекціях по оперативній хірургії він була зовсім інша людина, читав ськоріше монотонно, чим жваво. Кафедри топографічної анатомії тоді не було, і йому доводилося описувати послойно топографію різних областей тіла".

А от як озивався про лекції свого вчителя професор А. Н. Маклаков: "Як зараз бачу цю розумну рухливу особу, ці палаючі очі, чую цей живий, блиськучий, серйозний виклад, у якому чулася щирість, відчувалося захоплення. Лекції ці захоплювали слухачів і оселяли серед них таку тишу, який не завжди можна досягти зовнішніми мірами. Чи мудро, що ці блиськучі лекції, що завжди носили на собі печатка оригінальності, що збуджували нові питання, впливали на слухачів і вселяли в них любов до науки".

Талант щирого педагога, зрозуміло, не обмежується лише лекторською майстерністю. На своїх заняттях професор Іноземців втілював ідею "утворити як можна більше науково-практичних лікарів"; практичні навички погоджувалися з відомостями, отриманими на лекціях. Уже на 3-м курсі студенти накладали пов’язки, мазі, припарки. Особлива увага зверталася на формування спостережливості, студенти були зобов’язані вести щоденники. На 5-м курсі вони вже самостійно робили операції. Особливе значення в підготовці й удоськоналюванні лікарів надавав амбулаторному прийому хворих.

Pages: 1 2 3