Звичайно, доречно почати саме так, як написано в енциклопедії (у Великий Радянської, наприклад) . Бехтерев Володимир Михайлович (20.01.1857) , сіло Сорали Вятской губернії, радянський психіатр, невропатолог, психолог, фізіолог і морфолог… Ну й так далі по тексту.

Що ж, можна й так. Тільки не хочеться. Уже дуже не в’яжеться ім’я Бехтерева, його незвичайна доля, зі скнарістю енциклопедичних рядків.

Почнемо, мабуть, з невеликого історичного екскурсу. Давайте з’ясуємо, коли ж виникла психіатрія? Люди ще із древніх часів навчилися відрізняти щиросердечні розлади від тілесних. І, не знаючи як їх пояснити, старанно їх фіксували. На сьогоднішній день літопис психічних захворювань нараховує тисячоріччя. Древній вавилонський цар Навуходоносор "скитался, як віл, опустивши голову, по пасовищах; весь обростив і харчувався травою". З’являлися в різний час і в різних місцях притулки для душевнохворих. Але вони більше нагадували в’язниці: пацієнтів нещадно били, заковували в ланцюзі, улаштовували болісні лікувальні процедури. Справжню людяну свою історію психіатрія починає з Пинеля, французького лікаря, що перший зняв хворих з ланцюга. Пинель був головним лікарем притулку для божевільних Бистера в роки Великої Французької Революції. Видимо, саме навіяні Революцією вихри загальної рівності й братерства, що захопили й Пинеля, змусили його подумати про хворих. Бистер був у той час страшним місцем: одночасно богадільня, божевільний будинок і в’язниця. Неспокійні хворі прикуті до стін разом з бандитами й убивцями. Прохання Пинеля зняти з ланцюгів душевнохворих викликало в уряду замішання. Член уряду Кутон, близький соратник Робеспьера сказав Пинелю: "Громадянин, завтра я відвідаю тебе в Бистере, горі тобі, якщо між твоїми божевільними сховані вороги народу". Пинель смертельно ризикував. Кутон дотримав обіцянки й оглянув Бистер. Він сказав Пинелю: "Добре. Надходь як знаєш, але я боюся, що ти станеш жертвою власної сміливості". Зняття ланцюгів було великим кроком. Пинель, по точному вираженню психиаторов, звів божевільного в ранг хворого. Після звільнення хворих у Франції, т же саме було зроблено в Англії, а потім у Німеччині. У Росії доля душевнохворих, треба помітити, була набагато м’якше, ніж в інших країнах. Хвороба вважали покаранням понад. Тільки загадковістю росіянці душі можна пояснити шанування на Русі юродивих (прикладом тому відомий храм Василя Блаженного в Москві) . Притулком для всіх скорботних духом служили монастирі, а в другій половині вісімнадцятого століття почалося будівництво будинків презирства. В 1857 році серйозно психіатрією зайнявся молодий лікар з Медико-хірургічної Академії Балинский; з його-те й починається наукова історія психіатрії в Росії. Його учень і приймач Мержеевский уже регулярно читав лекції по психиатриии в Академії, куди мав намір надійти Бехтерев. Але ще задовго до всіх описуваних подій устало питання: чи зв’язані психічні розлади з порушенням функцій чи мозку ні? А чому мозку? Чому не печінки, наприклад? Або ще чого-небудь? І все-таки мозок. Не станемо описувати тут як ішла боротьба (у буквальному значенні) із приводу цього питання. Скажемо тільки, що нелегко дався світовій медичній науці цей найважливіший крок уперед.

Цікаво тут буде сказати про занятном збіг: рік народження Володимира Бехтерева збігся з початком діяльності Балинского в області психіатрії. Отже, 1857-ой рік. Через шістнадцять років Бехтерев, закінчивши сім класів ненависної гімназії, поїхав у Петербург, у Медико-хірургічну Академію. Адже й не збирався зовсім присвячувати себе медицині. У гімназії вчився так собі (крім трійок у випускному свідченні четвірки по фізиці й закону божому) . Дуже захоплений природничими науками. Але прикласти свої бажання у В’ятці було нікуди, а сама думка про продовження навчання в гімназії йому противна. Навкруги В’ятка й нудьга, а спереду, здається, безвихідність. Отут-Те й підвертається випадково оголошення про прийом до Медико-хірургічної Академії після сьомого класу гімназії. Але навіть уже будучи студентом, Бехтерев не збирається займатися саме мозком. Його, як майбутнього природника тягне зовсім до іншого. Те він думає присвятити себе акушерству - цікаво йому, чи бачите як застосовуються точні закони механіки в такій тонкій справі, як народження людини; те очні хвороби залучають до себе його увага. Займає його, наскільки закони фізики сприяють дослідженню зору.

В Академії відбулося знайомство Володимира Бехтерева з молодим палатним лікарем Іваном Сикорским. Сикорский - знаменита особистість часто повторював, що треба бути повним ідіотом, щоб займатися чим-небудь іншим, ніж пізнанням людини. Сорок років після цього тривала їхня приязнь і дружба, а коли вони один раз і раптом виявилися непримиренними ворогами, про предмет їх різни довідався увесь світ.

У лікарні й в Академії Бехтерева повністю захопила наука. Але, незважаючи на всю його відчуженість від політичних справ, улітку після третього курсу, він виїхав на війну в Болгарію. Військова кампанія його тривала всього чотири місяці - почалася на переправі російських військ через Дунай і закінчилася найжорстокішою лихоманкою від нічлігу на сирій землі. Він повернувся в Петербург зовсім іншим, ніж залишав його, і головне в цій зміні було почуття жалю, що більше не залишало його ніколи.

Закінчуючи навчання, молодий доктор Бехтерев весело, як і всі його однокласники, підмахнув факультетську обіцянку лікаря - знамениту клятву Гіппократа. Просто формальність. Але не пройшло й трьох років, як життя поставило його перед серйозною моральною проблемою. Восени 1881 року змовники за допомогою бомби стратили царя-"визволителя". Один з пацієнтів Бехтерева, сановний чиновник, у приватній бесіді розповів молодому лікареві, що новий імператор має намір заарештувати князя Кропоткина й інших видних революціонерів, причетних, на його думку, до змови. Бехтерев слухав свого балакучого пацієнта, машинально киваючи головою, і з подивом прислухався до внутрішнього голосу: як попередити (а Кропоткин у той час жил у Парижу) , через кого? а лікарська таємниця? а клятва, принесена так недавно? Через багато років Бехтерев про цей випадок розповідав своєму товаришеві правознавцеві Анатолію Федоровичу Коні: "Повідомив. Знаєте, зараз пригадую: терзався, терзався саме у зв’язку з порушенням клятви". Пройшло ще небагато часу й Бехтереву знову довелося згадувати цю історію. Попутник у вагоні поїзда сказав йому, що в сусідньому купі їде Кропоткин. І Бехтерев пішов знайомитися. Представлятися йому не треба було. "Я прекрасно знаю Вас багато років! - експансивно викликнув Кропоткин. - Ви ж урятували мені життя! ".

Практично відразу після закінчення Академії Бехтерев став працювати в області пізнання діяльності головного мозку. Кінець XIX століття для дослідження мозку був чимсь схожий з епохою великих географічних відкриттів. Лаконічний латинський афоризм "Будова темно, функції досить темні" вичерпно відбиває ситуацію. Карти мозку уточнювалися, обростали деталями. Вони й понині зберігають самі вигадливі назви своїх областей, островів і завулків: роландова борозна, варолиев міст, морський ковзан, ліра Давида, турецьке сідло, кома Шульца. У переліку назв багато імен, і ім’я Бехтерева повторюється там тричі - чи багато можна нарахувати першовідкривачів земель, чиї імена тричі повторюються на географічній карті?

Бехтерев, пройшовши конкурс на закордонне відрядження, відправився в Лейпциг, до Флексингу, директорові психіатричної колонії, знаменитому в той час дослідникові нервової системи, авторові декількох нових методів дослідження мозку. Залізне правило Флексинга: не пускати лікаря в клініку, поки дві пари штанів не просидить за мікроскопом.

Згодом Флексинг писав: "Тут почав Бехтерев - цей справді вроджений дослідник свій славний шлях". І був неправий. Почав Бехтерев ще в Петербурзі, і відправився в закордонний вояж опублікувавши вже більше п’ятдесятьох робіт.

Pages: 1 2 3