Потонуло село у вибоїнах,

Заслонили избенки лісу

Тільки видно, на купинах і западинах,

Як синіють навкруги небеса

Виють присмерком довгі, зимові,

Вовки грізні з худих полів

По дворах у погорающем інеї

Над застрехами храп коней

Як совині вічка, за гілками

Дивляться в шалі пурги вогники

И коштують за дубровними сітками,

Немов погань лісова, прядива

Залякала нас сила нечиста,

Що ні ополонка - скрізь чаклуни

У злу заморозь присмерком імлисті

На берізках висять галуни

Але люблю тебе, батьківщина лагідна!

А за що - розгадати не можу

Весела твоя радість коротка

З голосною піснею навесні на лузі

Я люблю над покосной стоянкою

Слухати ввечері гуд комарів

А як гаркнуть хлопці тальянкою,

Вийдуть дівки танцювати в багать

Займуться, як чорна смородина,

Вугілля-Очі в підковах брів

Ой ти, Русь моя, мила батьківщина,

Солодкий відпочинок у шовку купирей.

Понакаркали чорні ворони:

Грозним лихам широкий простір

Крутить вихорь лісу в усі сторони,

Махає саваном піна созер.

Гримнув грім, чашка неба розколота,

Хмари рвані кутають ліс

На підвісках з легкого золота

Захиталися лампадки небес

Повестили під вікнами соцькі

Ополченцям іти на війну

Загигикали баби слобідські,

Плач прорізав навкруги тишу

Собиралися мирні орачі

Без суму, без скарг і зліз,

Клали в сумочки пампушки на цукрі

И пхали на кряжистий віз

По селу до високої околиці

Проводжав їх огулом народ…

От де, Русь, твої добрі молодці,

Вся опора в час негод

Затомилося село незвісточкою -

Якось милі в далекому краї?

Отчого не повідомлять звісточкою,-

чиНе загинули в гарячому бої?

У гаї чудилися заходи ладану,

У вітрі бластились стукоти костей

И прийшли до них нежданно-негаданно

З далекої волості купи звісток

Зберегли по них орачі пам’ятку,

З потім вивели всім по листу

Підхопили отут рідні грамотку,

За вербову селі тасьму

Собралися над четницей Лушею

Допитаться улюблених мовлень

И навпочіпках плакали, слухаючи,

На успіхи рідних силачів

Ах, полючи мої, борозни милі,

Гарні ви в сумі своєї!

Я люблю ці хатини кволі

З поджиданьем сивих матерів

Припаду до лапоточкам берестяних,

Мир вам, грабли, коса й соха!

Я ворожу по поглядах невестиним

На війні про долю нареченого

Помирився я з думками слабкими,

Хоч би стати мені кущем у води

Я хочу вірити в краще з бабами,

Тепліючи свічку вечернею зірки

Розгадав я їхньої думи незліченні,

Не злякає їх ні грім і ні тьму

За сохою під пісні заповітні

Не причудится смерть і в’язниця.

Вони вірили в ці карлючки,

Виведені з тяжкою працею,

И від щастя й радості плакали,

Як у посуху над першим дощем

А за думою розлуки з рідними

У м’яких травах, під намистом ріс,

Їм увижався в далечінях за димами

Над лугами весела косовиця

Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна,

Лише до тебе я любов бережуся

Весела твоя радість коротка

З голосною піснею навесні на лузі

Збережи - » Зміст вірша Єсеніна - Русь . З'явився готовий твір.