Не бродити, не м’яти в кущах багряних

Лободи й не шукати сліду

Зі снопом волось твоїх вівсяних

Отоснилась ти мені назавжди.

Із червоним соком ягоди на шкірі,

Ніжна, гарна, була

На захід ти рожевий схожа

И, як сніг, промениста й світла

Зерна очей твоїх обсипалися, зав’янули,

Ім’я тонке стануло, як звук,

Але залишився в складках зім’ятої шалі

Запах меду від безневинних рук

У тиху годину, коли зоря на даху,

Як кошеня, миє лапкою рот,

Говір лагідний про тебе я чую

Водяних співаючих з вітром стільник

Нехай часом мені шепотить синій вечір,

Що була ти пісня й мрія,

Все-таки, хто видумав твій гнучкий стан і плечі -

До світлої таємниці приклав вуста

Не бродити, не м’яти в кущах багряних

Лободи й не шукати сліду

Зі снопом волось твоїх вівсяних

Отоснилась ти мені назавжди.

Сергій Єсенін. Вірші й поеми

Москва, “Дитяча література”, 1969.

Збережи - » Зміст вірша Єсеніна - Не бродити, не м’яти в кущах багряних . З'явився готовий твір.