Одним з добутків, що ставляться до любовної лірики, є вірш «Мадонна». Присвячено воно Н. Гончаровой, дружині поета, і відбиває реальну ситуація. Як писав Пушкін у листі до своєї дружини, у цей період він «проводив цілі годинники» перед картиною, що зображує «біляву мадонну», що схожа на неї «як дві краплі води».

Написаний вірш у формі сонета, що є аж ніяк не випадковим. Стругаючи, традиційна форма відбивала внутрішній зміст вірша, його ідейний зміст: оспівування щирого почуття «без прикрас», без показного блиску й славослів’їв

Змістовний вірш ділиться на три частини. У першій частині, що є своєрідною експозицією, поет говорить, що хотів би прикрасити свою «обитель» не «безліччю картин стародавніх майстрів», яким би дивувалися відвідувачі й знавці мистецтва. У другій частині поет розкриває суть своїх переваг. Він хоче лицезреть серед своїх «повільних праць» одну - єдину картину, яка б повністю виражала його подання про прекрасний, його погляди на мир і живучих у ньому людей.

На цій картині повинні бути зображені «пречиста», тобто мадонна, і «божественний рятівник»; причому «без ангелів», одні, «під пальмою Сіону». Вона повинна «дивитися» «з величчю», вона - «з розумом в окулярах». У подібний поділ чітко простежуються погляди поета на чоловіче й жіноче покликання в цьому світі. Для жінки - це материнство, для чоловіка - світло розуму, що він несе із собою в навколишню дійсність. Але це не просто розум. По Пушкіну, розум - це тільки те, що освячено моральним початком. Призначення Месії, Рятівника, полягає в тому, щоб робити мир і людей краще, просвіщати своїх побратимів. І розум у його очах - це не що інше, як усвідомлення свого призначення, проходження Божественному промислу. Саме тому поет називає мадонну й рятівника «лагідними». Вони не нарікають проти свого Божественного призначення у світі, приймають свою долю з радістю й подякою по відношенню Ксоздателю.

У третій частині вірша Пушкін проектує свої погляди на реальне життя, говорячи, що Творець виконав його бажання. Поет вірить, що все у світі відбувається з волі Творця. Мир споконвічно милостивий і прекрасний, тому що є утвором Бога, проявом сили незмірно більше високого порядку, чим людина, а тому - більше розумної й гуманної. Бог любить свій утвір, тому не може бути благословенне й саме прекрасне з почуттів - любов. Любов - це те, за допомогою чого людина може вподібнитися Творцеві: жінка - інтуїтивно, носячись у собі, а потім роблячи на світло потомство; чоловік - осягаючи розумом моральний закон як основу мироустройства й фундамент великого задуму Творця

Для додання більшої виразності мові, Пушкін, незважаючи на загальну аскетичность образотворчих засобів у вірші, використовує метафори (повільні праці, найчистіша принадність); епітети (важливе сужденье). Мова й сама форма - сонет - відсилають нас до кращих образів епохи Відродження, у яких искреннее почуття виражалося з незвичайною силою, незважаючи на відсутність язикових засобів і відсутність багатослівності. Настільки підкреслене звертання до поетики й образів епохи Відродження, безумовно, мало й той зміст, що поет тим самим висловлював свою незгоду з романтичною концепцією людини й романтичним трактуванням любовного почуття

Отже, основна ідея вірша полягає в тому, що автор приемлет природні закони буття й втілює природу, що є втіленням вічного плину життя. Усвідомлення свого призначення й проходження йому є, по Пушкіну, та вища лагідність стосовно Творця, той «чистий ідеал», які й можуть принести людині щастя.

У ліцейський період своєї творчості Пушкін зайнятий пошуками свого власного стилю, любов стає символом життя в цей період, любити, по Пушкіну, значить жити. «Мила Бакунина» предмет ліцейського захоплення Пушкіна, залишається в пам’яті поета надовго; їй буде присвячено кілька віршів, у тому числі вірш «Осінній ранок» (1816 р.). Поет сумує: «Уж немає неї…я був у берегів, де мила ходила у вечір ясний…» У Катеньку Бакунину, сестру свого однокласника, били закохані багато ліцеїстів, у тому числі й Пушкін. Згодом захопленість К.Бакуниной пройшла, і з’являється ще одна ліцейська героїня Пушкіна - Наталя Кочубей. По ліцейських переказах Кочубей стала героїнею вірша «Зради».

Дуже часто любовні вірші написані поетом у жанрі послання. Це вірш «До Каверіна», де Пушкін призиває свого соратника-поета:

Молися й Вакху й любові

И чорни нехтуй ревниве роптанье…

Написане в 1817 р. це послання - прощання із шаленістю ліцейського років, але не з темою любові. Тут любов - спосіб відходу поета від навколишнього його миру, відходу від черні. Любов і воля - от що тепер харчує натхнення поета. Про це Пушкін говорить у вірші «ДО Н. Я. Плюсковой» (1818 р.):

Любов і таємна воля

Вселяли серцю гімн простій…

«Любов і таємна воля», тобто відхід від миру в глибину своїх почуттів, де поет повністю незалежний, от що, у розумінні Пушкіна, необхідно для творчості. Ідеї любові й волі пройдуть через всю творчість Пушкіна

Південне посилання й відрив поета від суспільства дуже впливають на творчість Пушкіна, вона відчуває себе вигнанцем, на зразок романтичних героїв Байрона. Романтизується й пушкінська любов. Це вже не витівка юного років, але глибока, драматична пристрасть. Наприклад, у вірші «Признанье» (1826 р.), присвяченому Осиповой, Пушкін говорить:

Я вас люблю - хоч я бішуся…

Хвороба любові в душі моєї:

Без вас мені нудно, - я позіхаю;

При вас мені смутно, - я терплю;

И, сили ні, сказати бажаю,

Мій ангел, як я вас люблю!

Любов - це хвороба, у стані якої людина обманює сам себе:

Я сам обманюватися рад!

Романтична любов Пушкіна часто безмовна, вона говорить і спалює сама себе, як у вірші «Спалений лист» (1825 р.):

Прощай, лист любові, прощай! …

… гори, лист любові

Готовий я; нічому душу моя не внемлет.

Любов як свіча, згоряє за коротку мить, і від її залишається лише попіл і спустошена душа. Цей сумний фінал змушує поета розчаруватися в романтичній любові

Вірш «ДО ***» (1825 р.) написано у формі послання. Ганна Петрівна Керн вселила поетові сильне почуття під час його посилання в Михайлівськім. Вірш захоплює нас тремтливістю почуттів, музикальністю і якимсь внутрішнім сяйвом. Поет говорить про силу любові, про важливість цього почуття в житті людини. Першу зустріч ще в Петербурзі, у будинку Олениних, поет називає «дивовижним мгновеньем». Але «тягнулися тихо» дні поета «без божества, без вдохновенья, без сліз, без життя, без любові». А потім:

Душі настало пробужденье:

И от знову з’явилася ти,

Як скороминуще виденье,

Як геній чистої краси

Вдохновенье повернулося до поета. «І серце б’ється в упоенье…» Велике почуття, по Пушкіну, може бути основою для вдохновенья, імпульсом напруженої праці, джерелом творчого осяяння. Примітно, що на ці вірші в 1840 р. Глинка створив романс, настільки ж прекрасний

Вірш « чиПростиш мені ревниві мрії…» (1823 р.), присвячене Катерині Воронцовой - знову послання. Дружині генерал-губернатора, графа Воронцова, Пушкін присвятив кілька віршів: «Спалений лист», «Прощання», «Талісман» (1825 р.). Цей талісман - перстень, що поет одержав від Воронцовой. Він їм дуже дорожив і беріг його:

Зберігай мене, мій талісман,

Зберігай мене в дні гоненья,

У дні раскаянья, волненья:

Ти в день суму був мені даний

Навіть спогад про сильне почуття дорого поетові, воно допомагає пережити негоди, сподіватися на щастя

Збережи - » Зміст вірша Пушкіна «Мадонна» . З'явився готовий твір.