Після появи першого роману Вулфа критика початку впевнено кваліфікувати всі, написаним письменником, як автобіографічні добутки. Вулф не погоджувався з таким звуженням власної творчої спадщини. «Книжки, подібні моїм, - писав він в «Історії одного роману» («The Story of a Novel», 1936), - часто називають «автобіографічним романом». У передмові до неї я заперечував проти такого терміна, затверджуючи, що будь-який серйозний твір мистецтва неодмінно автобіографічне». Втім, матеріалом для першого роману «Подивися на свій будинок, Ангел», а також для другого, що якоюсь мірою його продовжував («Про Час і про Ріку»), справді, стала історія життя автора й навколишній його мир

Герой цієї, умовно говорячи, дилогії, Юджин Гант, - ровесник XX століття, воно народився в маленькому американському містечку Альтамонте, відгородженому горами від усього миру. Юджин - типовий американець. Сім’ї Гантов і Пентлендов начебто утворюють дві галузі американських націй. Ганты втілюють духовний початок, пристрасть до нових земель і волі. Пентленды захоплені іншою пристрастю - жадібністю власності, нею виміряється все в сім’ї матері Юджина, Элизы.

Самітність і втрата - два слова, два стрижні в романі, навколо яких усе в ньому розвертається. Ця книга, дуже родинна з романом виховання, перетворюється в оповідання про пошуки виходу із самітності, у якому перебуває герой, приречений на нього з народження. Юджин самотній у сім’ї, тому що в ній всі чужі друг другові

Сам Юджин овіяний ореолом романтичності, піднесений над буденністю, над миром. Це проявляється й у тім, що йому дано досить рано розуміти все в навколишньому світі, проникати в суть подій і людей. В 12 років він переріс матір і був дуже високим і тонким, з довгими, як ходулі, ногами. Голова його трималася на тонкої-претонкій шиї. А особа була відносно до тіла непропорційно маленьким і тонко обкресленим. І вираження цієї особи було таємничим, тому що незвична зовнішність відображала незвичайний характер підлітка. Уже з дитинства він не міг змусити себе підкорятися дисципліні, був далекий від меркантильності, постійно відчував себе самотнім - і серед дорослих, і серед ровесників

У маленькому містечку Альтамонте, здавалося б, мир Юджина замкнений горами як природною границею. Проте, що оточує для нього майже нереальне. Всієї його думки - за горами, у світі мрії, що і здається йому єдино сьогоденням, реальним. Він постійно чекає здійснення якогось чуда, початку нового й прекрасного життя. Романтизм Юджина - від юнацького очікування цього чуда. «Його рисою як романтика була не втеча від життя, але входження в нього», - говорить про нього автор. Оскільки знайти бажане навколо себе він не може, то залишається наодинці із собою. Самітність стає природним, і такий стан відірваності від людей, миру вносить трагічність у щоденне буття героя

Продовження історії Юджина Ганта в романі «Про Час і про Ріку «стає оповіданням про подальші пошуки землі обітованої, сьогодення миру для себе, тої основи, на якій міг би стояти людина. Юджин живе в Нью-Йорку, зустрічається з різними людьми, знайомиться з невигаданим життям великого міста. Він бачить людей, самотніх і загублених у величезному місті. Він спостерігає естетів, байдужих не тільки до людей, а й до самого мистецтва. Близько познайомившись із багатіями, які мають всі можливості плекати й збагачувати власне «Я», він доходить висновку об них нікчемності

Юджин їде в Європу, щоб знайти там корінь, минуле Америки. Але й в Англії, і у Франції життя йде по якимсь іншим, не американських законах. І Ганту - чужоземцеві вдається хоча б частково прилучитися до нього лише тоді, коли він чує мову французьких селян. Це відчута героєм теперішнє життя змушує його гостро переживати тугу за батьківщиною

Образ Юджина Ганта став великим характером Томаса Вулфа. Романтичність, височина, незвичайність героя дали можливість письменникові показати Америку як землю велик і плідну, багаті й прекрасну, на якій живуть люди працьовиті й сильні. Відчуття нерозривного зв’язку із землею робить героя реальним, підкреслюючи разом з тим його романтичність, через яку герой почуває себе самотнім

Уночі, у поїзді, він всім єством відчуває зв’язок з батьківщиною, що пробігає повз вікно: «Поле й пасовище, ущелина й горбок, і улоговинка, і ліс, і потік, і міст, і беріг, і обрив, і безмірна земля, і груба земля, розпливчаста, нескінченно різноманітна, найближча, любимейшая земля, велика й нещасна земля, така коричнева, така відчутна, така запорошена, така знайома, така дивна й затишна земля, що ввійшла в нашу кров, наш мозок, наше серце, земля, що не може бути забутої або описаної, що цвіте нами вночі».

У другій книзі проблеми самітності переосмислюються, книга й за структурою своєї відрізняється від першої. Тут життя передане через сприйняття різних людей. З’ясовується, що самітність - взагалі «талант» американців. Юджин Гант шукає вихід із самітності в щоденних зв’язках зі своєю землею, батьківщиною. Під час літніх вакацій він наймається на важку роботу в чужому портовому місті, голодує, заробляючи на проживання, як і тисячі незаможних американців, їздить ночами по країні, і тоді найкраще відчуває подих Америки. Темними ночами він блукає по місту, знайомиться з життям самих жебраків його жителів. А виявившись у фешенебельному суспільстві, почуває себе чужим і нещасним

Тисячі таких різних людей, об’єднані Америкою, і становлять її теперішня особа. І це добре розуміє Юджин. Він відчуває єдність із тими, хто освоював і будував Америку, з тими, хто прокладав колії й пускав перші поїзди, хто зводив шляхи й мости. Разом з тим, він завжди самотній, як і тисячі його співвітчизників

Вулф, по визначенню Хью Холмена, «є й, напевно, буде хронікером втраченого дитинства, минулої слави, портретистом американських індивідуальностей, що застигли й відокремлених під жорстоким небом». Він «виходить за межі особистого досвіду й, насправді, Юджин Гант у певному змісті, - це «Кожний» з Витменовых поем або герой національного епосу - кожний відчуває внаслідок риторичної екстраполяції, завдяки якій герой залишається наодинці з миром, його досвід зливається з досвідом націй».

Що ж пропонує Вулф проти трагедії самітності? «Ти сам свій власний мир», - говорить Юджину примара брата Бена в сцені із жвавими мармуровими ангелами. Ця сцена завершує роман «Подивися на свій будинок, Ангел». Вона сприймається як його висновок і квінтесенція. Бен - єдиний позитивний герой, що навіть небагато схожий на святого. Наведені слова - висновок цілого життя, що Бен передає братові, як найвищу мудрість. І висновок цей проголошує самітність, як кредо людського поводження. Ще більш глибока самітність, індивідуалізм, доведена до грані - от те єдине, що може запропонувати Вулф проти самітності

У двох посмертних романах Вулфа тональність змінюється. «Це роман про те, як людина розкрила життя», - так починається «Павутина й скеля». Втім, це оповідання не тільки про становлення людини, це оповідання про становлення художника, про те, як, опанувавши життям, воно власною творчістю переборює відчуження, бездіяльність, споглядальність, стаючи частиною свого народу - творцем і діячем

Почавши з романтичної мрії, що ніяк не узгоджує з реальністю, Джордж Веббер проходить складний шлях у пошуках свого «будинку» - моральної психологічної основи, притулку духу

Оскільки ціль для нього складається в пошуках краси й правди, йому відкривається сутність речей, взаємин, цілого миру. Розчарувавшись у мрії, Джордж Веббер шукає підґрунтя в реальності. «Його власна Америка була Америкою фермерів. Історія його сильної неспокійної крові була історією сотень чоловіків і жінок, які прожили в самоті й чиєї кістки спочивали в землі. Пам’ять, що жила в ньому, була не пам’яттю тих, хто жив на пронумерованих і заасфальтованих вулицях, це була пам’ять самітності й більших відстаней, троп мисливця й фронтирсмена».

Джордж Веббер намагається відшукати інші основи для відносин з миром. Дотепер найбільш мудрою книгою із всім, створеним людством, він уважав книгу Эклезиаста. Рід з’являється, і рід зникає, а земля залишається назавжди - у цьому, властиво, полягає фаталістична філософія Эклезиаста. Ті ж, хто сповідає подібну філософію, такі як: видавець, старший друг і вчитель Джорджа - Фокс (чиїм прототипом був Макс Перкинс - редактор Вулфа, Э.М. Хемингуэя й Ф. Фицджеральда), прагнуть стояти над життям, усвідомлюючи, що вони неспроможні, будь-що-будь змінити її. Оскільки незмінно природу людини, що народився страждати й умирати, істоти споконвічно трагічного. Цю позицію розділяв і Джордж Веббер, оскільки вона, за його переконанням, найкраще відповідає даруванню письменника: усе бачити, всі знати й ні в що не втручатися, намагаючись залишатися об’єктивним спікером правди

Pages: 1 2