Траншея неглибока, суху й курна - наспіх відрита за ніч у тільки що відталому від зимових морозів, але вже добре просохлому пагорку. Щоб не витикатися, Волошин стояв зігнувшись, при його високому росту це було утомливо. Міняючи позу, він звалив із бруствера грудка землі, що боляче вдарив сидячого поруч Джима, почувся скривджений собачий вереск

Комбат уважно розглядав схили висоти. Німці облаштовувалися на ній на овний хід. Волошин з жалем подумав, що напередодні припустилися помилки, не атакувавши з ходу цю висоту. Тоді ще були деякі шанси захопити неї, але підвела артилерія - не було снарядів. Командир полку, здавалося, не зауважував цю висоту. І все-таки її випливало взяти, але порваному в боях батальйону це завдання не під силу. Зайнявши висоту, німці, не обертаючи уваги на кулеметний обстріл, капітально закріплювалися: надвечір підвезли колоди й обладнали бліндажі й окопи. Волошин подумав, що вночі, чого доброго, ще й замінують схили

Швидко стемніло й похолодало. Комбат залишив спостерігачем Пригу-нова, а сам спустився в землянку із привітно, що потріскує піччю. Волошин потягнувся до вогню, випробувавши незвичайне блаженство. Літній і повільний телефоніст Чернорученко, защемивши між плечем і вухом слухавку, заштовхував у грубку хмиз і посміхався. Комбат подивився на сидячим у землянці - в усіх був змовницький вид. Капітан поцікавився, по якому приводі підлеглі веселяться? Ординарець Гутман пояснив, що зі штабу повідомили про нагородження комбата орденом. Волошин нічим не виявив радість, подумав, чому нагороджують тільки його? Гутман приготував «обмивочку», але комбат наказав сховати, а краще дати сухі онучі. Ординарець миттю дістав капітанові запасні онучі й пришив ґудзик на шинель командира. Волошин з насолодою витягнув затерплі ноги. Маркин доповів: у батальйон прибуде поповнення, за яким треба послати представника в 22.00. Волошин поцікавився, чи не запитували з полку про висоту шістдесят п’ять? Лейтенант запитав, чи добре німці її зміцнюють? Волошин побоюється, що надійде запізнілий наказ брати висоту, на якій уже встигли зміцнитися німці. Але чим далі, тим вони усе краще зміцняться, і висоту буде брати складніше.

Перед доповіддю командирові Волошин помітно нервувала, це завжди закінчувалося лайкою, комбат усіляко відтягав час доповіді

Капітан запитав Маркина про оточення, той згадав, як важко виходили з оточення, з’єдналися нарешті із частиною, теж оказавшейся у ворожому тилу, тільки через місяць удалося вибратися до своїм. Маркин скаржився на свою нещасну долю: стільки довелося пережити - ворогу не побажає, а ні до чого не дослужився, орденів не заробив. Волошин заспокоїв: «Дарма ви так уважаєте. До Берліна ще довгий шлях» - і приготувався кдокладу.

Але поговорити з начальством не вдалося. Почався мінометний обстріл. Міни летіли поверх голів у ближній тил під лісом. Волошин послав Гутмана дізнатися причину «занепокоєння німців». Маркин вирішив, що це «артилеристи-роззяви» засвітилися як звичайно. Чернорученко покликав комбата до телефону, його викликали зі штабу. Майор невдоволено запитував Волошина про причину переполоху, що піднявся. Комбат доповів, що німці продовжують зміцнювати на висоті, майор зло запитав, чому батальйон не перешкоджає зміцненню німців? Але Волошину нема чим «перешкоджати»: артилеристи мовчать через відсутність снарядів, кулеметний же вогонь німцям, що зміцнилися, не страшний. Гунько зло запитав, хто в розташуванні батальйону «дражнить німців»? Волошина розсердила причепливість командира, і він попросив майора звертатися, як ведеться, на «ви».

У відповідь Гунько «згадав», що Волошин одержав «Червоний Прапор». Комбатові неприємно таке запізніле нагадування начальника про нагороду. Зненацька рикнув Джим. Зовні почулися незнайомі голоси. Джим рвонувся вперед, але комбат встиг схопити його за холку. Вошедший мимоволі зачудувався: «Що за псарня?» Він тримав руку в голови, а коли забрав, на долоні здалася кров. Це був генерал, командир дивізії. Волошин почав доповідь, але генерал невдоволено поморщився: «Навіщо так голосно?» Супровідного генерала наказав викликати санінструктора, Гутман побіг виконувати наказ. Генерал поцікавився собакою, запитав Волошина, скільки часу він командує батальйоном? «Сім місяців», - відповів капітан

Далі розгорнули карту й стали з’ясовувати обстановку. Зайшла розмова про висоту шістдесят п’ять. Генерал зачудувався, що вона ще не взята. Комбат пояснив, що не одержав на це наказ. Генерал викликав майора Гунько. Волошин відчув, що назріває скандал. З’явився санінструктор Веретенникова, але не квапилася надавати допомогу генералові, а звернулася до нього по особистому питанню, просячись залишитися в батальйоні. Генерал розгубився, комбат відповів, що такий наказ по полку. Генерал підтвердив, що це питання він вирішити не може. Веретенниковой нічого не залишалося, як зайнятися раною. Вона обстригла скроню генерала, спритно забинтувала голову й хотіла пропустити бинт під щелепу, але це не сподобалося генералові. Санінструктор відговорювалася, що так покладено, поранений не погоджувався. Тоді вона із тріском відірвала бинт і, кинувши на ходу. «Так перев’язуйте самі!» - блискавично зникла в траншеї. Від такого нешанобливого звертання генерал сторопів. Волошин кинувся доганяти санінструктори, але її й сліду нема. Гутман підтвердив, що вона не повернеться. Генерал був розлютований відсутністю дисципліни в батальйоні Волошина. Комбат розсердився: Самохин не виконав отриманий наказ, не відправив Веретенни-кову в тил, хоча розпорядження було дано ще вчора.

Комбат чекав розносу, але він був неспроможний перед військовими дівчатами. Їхнє поводження не піддавалося логіці. Генерал до пори до часу стримував гнів. майора, Що З’явився, Гунько генерал отругал за шпори: зайву турботу про зовнішній вигляд. Генерал накинувся на майора, обвинувачуючи його у всіх гріхах: за відсутність дисципліни, поганий вибір позиції (засіли в болоті, а німцям дозволили зайняти пануючу висоту). Тому всі під’їзди до батальйону контролюються німцями, вони відкривають вогонь і знищують усе, що їм заважає. Комбат зрозумів, неминуче надійде наказ брати висоту, а в батальйоні всього сімдесят шість чоловік. На питання генерала про поповнення, Гунько відповів, що отримано, але в батальйон люди ще не відправлені. Волошин уточнив: йому потрібні й командири, у батальйоні всього один штатний командир роти. Ні комісара. Волошин запитав, чи коштує йому готуватися до атаки? Командир дивізії відповів, що вони розберуться, і комбат одержить офіційний наказ

Волошин глянув на годинники, було майже 22.00 - ніколи чекати наказів, треба починати підготовку. Генерал розсердився, раніше треба було турбуватися, а тепер за відсутність у батальйоні дисципліни й «за штучки санінструктора» він повідомляє комбатові догана по полицю, собаку він теж забирає, «вам вона ні до чого - командуйте батальйоном». Супровідного генерала спробував взяти пса, але Джим загрозливо заричав. Генерал наказав виділити супровідного, який би смог злагодити із Джимом. Волошин доручив ординарцеві відвести собаку в штаб. Гутман спробував заперечувати, але Волошин припинив всі розмови

По шляху в роти Волошин ледве не впав, спіткнувшись об рогатину. Він думав про майбутню атаку, що напевно провалиться через відсутність достатньої кількості бійців, артилерійських снарядів. Незабаром його окликнув вартовий, пояснив обстановку: від німців не чутно ні звуку, «уміють чорти маскуватися». Вартовий запитав комбата, де Джим? Довелося сказати, що пса більше немає. Про себе подумав, що собаці при штабі буде краще, безпечніше, ніж на передовий

Волошина знову окликнули. Він переговорив зі знайомим кулеметником Денищиком. Той указав місце знаходження ротного Самохіна. Увійшовши в тісний бліндаж, комбат побачив бійців, що вечеряють. У куті укладала вещмешок Веретенникова, вона штовхнула в бік лейтенанта Самохіна, указуючи на командира, що ввійшов, батальйону. Лейтенант запросив Волошина отужинать, але капітан відмовився, довідався про кількість бійців у сьомій роті. Їх залишилося двадцять чотири. Наказав виділити двох надійних бійців і відправити в розвідку на «Більшу» висоту з’ясувати, чи виставили німці мінні поля. Коли із бліндажа вийшли бійці, комбат запитав Самохіна, чи довго ще чекати, коли із фронту буде відправлена Веретенникова. Лейтенант обіцяв на світанку. Але Віра заперечила, нікуди вона не піде. Ішла з батальйоном у найважчий період настання, тепер теж залишиться. Волошин відрізав, що роддома в батальйоні немає. Веретенникова люто заперечувала: «нікуди від Вадьки не відправиться», він без її загине, сунеться скрізь безоглядно. Вона нізащо не піде напередодні атаки. Суперечка припинили бійці, що прийшли, Дрізд і Шинків, їм стояло йти в розвідку на висоту. Волошин наказав взяти папір (газету або аркуші із книги), ножами протикати землю й позначати листками паперу знайдені міни. Комбат розраховує, що бійці зможуть повернутися із завдання через дві години

Pages: 1 2