Фундаментальний крок у розв’язанні проблеми морального виховання молоді зробив В. Сухомлинський. Під моральним розвитком особистості він розумів створення індивідуального людського багатства, що поєднує в собі високі ідейні переконання, моральні якості, естетичні цінності, культуру матеріальних і духовних потреб [16, с. 69]. Майстерність морального виховання педагог вбачав у тому, щоб дитину з перших кроків її шкільного життя переконували власні вчинки, щоб у словах вихователів вона чула відгомін власних думок, переживань – усього, що народилося в процесі активної діяльності. Мета морального виховання, за В. Сухомлинським, – це формування ідейної серцевини особистості – моральних поглядів, переконань, почуттів, поведінки, єдності слова і діла, уміння педагога відкрити перед кожним вихованцем «ті сфери розвитку його духу, де він може досягти вершини, виявити себе, заявити про своє Я, черпати сили з джерела людської гідності, почувати себе не обділеним, а духовно багатим». Завдання морального виховання полягає в тому, щоб на основі створених старшими поколіннями моральних цінностей формувати реальні моральні, високоідейні, громадянські стосунки в колективі. Моральні цінності при цьому мають бути особистим духовним багатством кожного вихованця [16, с. 73].

На перше місце в практиці виховної роботи В. Сухомлинський ставив вчинки, в яких виявляється гуманне, людяне ставлення дитини до інших людей. Важливу роль, на думку педагога, в моральному вихованні також відіграє самоутвердження, яке є, по суті, усвідомленням вихованцем власної гідності. Він був певен, що моральною особистістю учень стане тоді, коли в його ще юній душі «назавжди оселяться совість, сором’язливість, відповідальність і обов’язок» [15, с. 261].

Видатний педагог вбачав суть процесу морального виховання в тому, що моральні ідеї стають надбанням кожного вихованця, вказував на те, що цей процес можливий тільки «при багаторазовій духовній діяльності, без якої немає устремлінь до ідеалу, немає живої людської особистості» [14, с. 428]. Не користуючись терміном «моральна діяльність», В. Сухомлинський під духовною діяльністю розумів «активні зусилля особистості», в результаті яких наші політичні, естетичні, моральні погляди і переконання стають внутрішніми цінностями [14, с. 428].

З метою формування в молоді норм поведінки та моральних якостей педагог розробив правило – вимоги, дотримуючи яких учень стане гідним громадянином суспільства. При цьому В. Сухомлинський наголошував, що «азбука моральної культури входить в свідомість і душу лиш тоді, коли в… колективі є елементарна моральна культура людських взаємовідносин» [16, с. 120–127].

І нині моральне виховання учнів залишається першочерговою проблемою. Ми спостерігаємо моральне і духовне зубожіння молоді, яка сповідує ідеали, насаджені зарубіжним телебаченням. Діти часто не знають своїх національних героїв, традицій, не мають віри в серці. А за дослідженнями О. Богданова і С. Черенкова, певна частина юнаків і дівчат вважають, що реально існують два паралельних потоки, які не зливаються, але й не перешкоджають один одному. Перший – це добро, справедливість -усе те, про що варто говорити на зборах, писати в творах, відповідати на екзаменах. А другий, який супроводить неофіційну частину життя людини, – повний скептицизму, тверезого розрахунку й жорстокої боротьби за життєвий успіх. Виявляється, що можна вибирати між ними: вірити у все святе, чисте, а в засобах життєвих цілей не церемонитися. Будь-яким способом домагатися свого.

За визначенням М. Фіцули, «моральне виховання – виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності». Мораль він розуміє як «систему ідей, приписів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах».

Н. Мойсеюк вважає, що мораль як форма суспільної свідомості є зведенням правил, норм, вимог, що регулюють стосунки і взаємодію людей, їхню поведінку. На думку педагога, поведінку людини оцінюють за ступенем відповідності певним правилам. Ці правила дають змогу оцінити вчинок і прийти до єдиної думки: добре чи погано повелася людина. Правило, що має загальний характер, тобто поширюється на багато однакових учинків, називають моральною нормою. Норми можуть спонукати людину до певних вчинків і дій, а можуть і забороняти їх [11, с. 419]. Зміст морального виховання учнів Н. Мойсеюк вбачає в «утвердженні принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей на національному ґрунті» [11, с. 420].

С. Карпенчук стверджує, що моральне виховання учнів – це виховання теоретичних основ моралі, формування в них моральних уявлень і понять, організація досвіду їх моральної поведінки і діяльності, що відповідають вимогам моралі нашого суспільства [6, с. 72]. На його думку, моральність має суспільний (загальнолюдський) характер, оскільки виникла з об’єктивної потреби регулювати взаємостосунки людей, погоджувати їхні дії, вчинки. Тому «під нормами моральності слід розуміти вимоги суспільства до поведінки людей у певних ситуаціях, що часто повторюються. Дотримання їх необхідне для підтримання людського співжиття, соціальної взаємодії людей, узгодження суспільних і особистих інтересів» [6, с. 70].

Виховна роль моральних норм у тому, що вони не лише містять зразок поведінки, а й виступають як внутрішній регулятор поведінки особистості. Кольберг наголошував, що стикаючись з новими вимогами соціуму, які не вкладаються в побудовану структуру, дитина прагне змінити, перебудувати свої моральні судження. Таким чином, новий досвід, взаємодіючи з попередньою пізнавальною структурою особистості, стимулює її щоразу шукати нову програму дій, що повніше відповідала б новій ситуації. Багаторазово повторюючись, ця програма закріплюється в свідомості особистості, стає стійким елементом її поведінки. Суспільний досвід стимулює мисленнєву діяльність особистості, сприяє пошуку відповідної пізнавальної структури. За таких умов людина здатна швидко реагувати на вимоги середовища, самостійно контролювати свою поведінку, що є вирішальним у моральному сходженні особистості. Саме це допомагає досягти гармонії, справедливості як у самій соціальній системі, так і в поведінці особистості. Моральне виховання покликане стимулювати притаманну людині властивість конструювати свій моральний досвід, удосконалювати організаційну структуру середовища. Моральні норми в такому розумінні є конструкціями, а не відображенням інтересів, орієнтацій особистості й суспільних відносин.

Втілення моральної норми в поведінку пов’язане, як стверджують психологи, зі ступенем її усвідомлення. В. Левкович зазначає, що цей процес відбувається на двох рівнях: сприйняття норми вмотивованого способу дій для суспільства й самої особистості та перетворення зовнішніх вимог у її життєву необхідність. Мотивом реалізації при цьому виступає сама норма, яка стає єдино правильним способом поведінки. Проте в кожному окремому випадку виконання моральної норми – це складна форма поведінки, що спрямовується певними мотивами й, виражає ставлення до себе, до людей, до суспільства. За М. Басовим, людина «в кожному своєму прояві відтворює усе середовище, усю багатовікову культуру» [2, с. 79].

С. Рубінштейн зазначав, що залежно від характеру мотивації розрізняють діяльність і поведінку. «Одиницею поведінки є вчинок, а одиницею діяльності – дія. Проте вчинком є не всяка дія, а лише така, в якій значення має усвідомлене ставлення людини до інших людей, до загального, до норм суспільної моралі…» [12, с. 537]. Вчинок відбувається в процесі здійснення певної кількості дій чи навіть ланцюжка дій [11, с. 484–497].

Розглядаючи ненормативний розвиток особистості, П. М’ясоїд говорить про те, що вчинок – це надситуативна активність як творчість, водночас проступок – зміна індивідом ситуації відповідно до своїх потреб, які мають егоцентричний характер. Стверджуючи егоцентричну позицію, людина створює собі кращу життєву ситуацію, але шкодить іншим, що суперечить нормам моралі. Проступок, як і вчинок, здійснюється на основі різ-носпрямованих мотивів: одні спонукають до продовження діяльності з вибраного напряму, інші – до задоволення актуалізованих потреб. Тому в характеристиці моральної поведінки велике значення мають мотиви. Як зазначає С. Рубінштейн, не знаючи внутрішніх мотивів поведінки дитини, вчитель «власне, нічого не знає про особу дитини»; не відаючи про внутрішні спонукання дитини й мотиви, «вихователь по суті працює всліпу, йому однаково невідомі і дитина, на яку він повинен впливати, і результати його власної виховної дії»« [12, с. 189].

Pages: 1 2 3 4