Серед італійських гуманістів періоду Відродження найбільший вплив на філософію, етику, педагогіку мав Томазо Кампанелла. У знаменитому трактаті «Місто сонця» він створює зразок суспільства, побудованого на економічній та політичній рівності. Моральна свідомість юних столя-рійців не знає таких вад, як лінь, хитрість, чванство, злодійкуватість, злоба. У «Місті сонця» дбають про доброчинність – основу суспільного блага. Мистецтво, наука, краса породжують і формують моральні риси характеру.

Епоха Відродження була досить плідною в утвердженні самобутньої української системи морального виховання молоді. Цьому сприяло, зокрема, розгортання мережі різнотипних навчально-виховних закладів. У той час працювали видатні просвітителі Епіфаній Славенецький, Арсеній Са-тановський, Семеон Полоцький, Феофан Прокопович, Стефан Яворський, які в своїх творах висвітлювали низку цікавих думок з питань морального виховання молоді. Вони, з’ясовуючи суть блага та сенсу людського буття, розглядали його в двох аспектах: фізичному і моральному та розкрили поняття блага істинного і уявного, внутрішнього і зовнішнього, корисного, почесного або приємного. Моральними, на їхнє переконання, є внутрішні блага, серед яких не лише духовні доброчинності, а й здоров’я, сила, наполегливість тощо. Якщо благо бажане для тебе, корисне іншим, воно є істинним, а отже, моральним.

Захоплення в той період викликав демократичний лад Запорізької Січі з її принципами проведення козацьких рад. Конституція Пилипа Орлика містила ідеї та положення щодо захисту прав людини, нації, суверенності держави, завдяки чому в національній системі виховання втілювалися у життя ідеї гуманізму та моральності.

Гуманістичний дух Відродження поширився й на інші країни Європи. Там працювали прогресивні філософи, які над усе ставили мудру, виховану людину, зі сформованими моральними якостями, готову до праці, подвигу в ім’я справедливості.

У період переходу від феодального ладу до капіталізму розгортається теоретична і практична діяльність видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського, який у своїх працях приділяв велику увагу моральному вихованню. Дев’ятий розділ своєї «Великої дидактики» під назвою «Метод морального виховання», він відкриває таким підзаголовком: «Все попереднє не є таким суттєвим порівняно з головним – моральністю і благочестям». Видатний педагог формулює 16 правил мистецтва розвивати моральність. Велике значення у вихованні моральної поведінки має дотримання суворої дисципліни на засадах гуманності. Я. Коменський був переконаний, що дисципліна має бути однаковою для всіх людей, і «ніхто не повинен порушувати законів, починаючи з вищих і закінчуючи нижчими» [5, с. 33].

Англійський філософ Джон Локк у книжці «Думки про виховання» найважливішим завданням вважав виховання джентльмена, у становленні якого значну роль відіграє моральна сфера. Закони моралі, на його думку, визначаються не релігійним ученням, а особистими інтересами індивіда, і все, що дає особисту користь, є моральним.

Французький мислитель Жан-Жак Руссо – автор всесвітньо відомих творів «Чи сприяє процес наук і методів поліпшенню або погіршенню моральності», «Міркування про походження і причини нерівності між людьми», «Еміль або Про виховання», пропагував ідею виховання загальнолюдських ідеалів, сформулював три завдання такого виховання – це виховання добрих почуттів, добрих міркувань і доброї волі.

Не можна не згадати видатного педагога К. Ушинського, котрий моральне виховання трактував як цілеспрямований процес формування «людини в людині», тобто всебічно розвиненої особистості. Проте він наголошував, що моральність не є залежною від ученості й розумового розвитку. Виховання в школі, сім’ї із впливом природи, суспільного життя, народу, його релігії та мови й інших суспільних сил може вирішальною мірою впливати на формування морального достоїнства в людині. Крім того, моральний вплив є головним завданням виховання, значно важливішим, ніж розвиток розуму взагалі [18, с. 31].

Мету морального виховання педагог визначав як «вивчення людини в усіх виявах її природи з спеціальним застосуванням до мистецтва виховання» [17, с. 345]. Моральне виховання К. Ушинський ставив у центрі всіх заходів і турбот з боку школи, сім’ї і суспільства. Він стверджував, що людина досягне своєї моральної досконалості лише тоді, коли її виховання буде ініційоване життєвими інтересами народу. Цей зв’язок насамперед повинен здійснюватися на основі виховання в дітей поваги до праці й застосування ними своїх знань у трудовій діяльності. «Виховання повинно невсипно дбати щоб, з одного боку, дати вихованцеві можливість знайти собі корисну працю в світі, а з другого – прищепити йому невтомну жагу до праці» [17, с. 101].

Учений вважав, що формування моральних норм поведінки можливе лише тоді, коли ідеї виховання перетворюються у переконання вихованців, переконання – в звички, звички – в нахили. Моральні переконання відразу не виникають і не зміцнюються, їх не можна вивчити з підручника, вони утворюються поступово, часто непомітно [18, с. 79]. К. Ушинський дійшов висновку, що процес виховання, зокрема морального, буде набагато ефективнішим, якщо систематично виховувати дітей на прикладах життя дорослих, знайомити їх з повсякденною трудовою діяльністю. Особливо великого значення в цьому зв’язку він надавав праці, а саме, особистій, оскільки без неї людина не може йти вперед.

За радянської доби, проголошуючи ідею єдності теорії морального виховання з практикою, держава ніколи не створювала належних умов для втілення їх у життя. Відверто чи приховано вона підмінювала моральне виховання ідейним чи ідейно-політичним. Проте, незважаючи на це, в радянську педагогіку приходять такі видатні особистості, як А. Макаренко, В. Сухомлинський, Є. Шаталов.

Зокрема А. Макаренко стверджував, що не можна просто виховати людину, не ставлячи перед собою певної мети. Він наголошував, що мета морального виховання полягає в тому, щоб виховати не лише людину-творця, людину-громадянина, а й людину, яка зобов’язана бути щасливою [7, с. 333].

Учений вважав, що в процесі виховання домінантна роль належить формуванню характеру, що виявляється в добрих людських почуттях, гарних звичках. За А. Макаренком, вироблення гарних звичок правильно жити - важча справа, ніж виховання свідомості [7, с. 51].

Зміст виховної роботи, на думку педагога, не обмежується лише створенням переліку правил: «Для нашого суспільства необхідна не просто номенклатура моральних норм, а система, виражена, з одного боку, в серйозних філософських розробках, а з іншого – в системі спілкування». Характеризуючи моральні норми, учений виділив їхні істотні ознаки: «Все те, що посилює чи послаблює зв’язок між людьми, що об’єднує чи розвалює колектив, у нашому суспільстві не може вважатися байдужим стосовно моральної норми» [7, с. 409].

Згідно з ученням А. Макаренка основними факторами, які впливають на моральне виховання, є повага і вимогливість, щирість і відвертість, принциповість, піклування й увага, заохочення, покарання й нагорода, знання і вправи, колектив і сім’я. У свій час педагог зробив висновок, що школі потрібний програмний виклад моралі: «У нашій школі немає теорії моралі, немає такого предмета, немає такої особи, яка б цю теорію моралі викладала…» [9, с. 27].

Для побудови педагогічного процесу з метою ефективного засвоєння моральних норм важливо використовувати особливості їхнього функціонування. А. Макаренко зазначав, що створена в процесі виховання «теорія радянської поведінки має настільки багато даних у суспільному житті, в нашій суспільній практиці, що потрібно небагато зусиль, щоб такий предмет, як теорія вчинків, мораль, міг бути легко, красиво, переконливо запропонований нашим учням» [9, с. 28]. На думку педагога, вони швидко й радісно сприймуть його, і в кожному випадку вихованець сам для себе знайде певні обов’язкові форми та формули моралі. Такий шлях уведення норм у свідомість вихованців є найефективнішим для формування усвідомленого ставлення до моральних вимог. Пізнання суспільної значущості виконання цих вимог підвищує інтерес до змісту і сприяє виробленню бажань виконувати їх.

Антон Семенович вважав, що шлях морального виховання – це боротьба суперечностей «…між усвідомленням, як потрібно чинити, і звичною поведінкою». Найважче сформувати моральну самосвідомість, тобто навчити «діяти правильно, коли ніхто не чує і не бачить, нічого не дізнається, а це дуже важко…» [8, с. 48].

Серед найголовніших засобів морального виховання видатний педагог виділяв такі, як загальна сума правильних уявлень, правильних знань; педагогічне піклування про людину; спеціальна виховна дисципліна [7, с. 48]. Одним із істотних критеріїв моральної вихованості людини він вбачав, – «вчинок по секрету»: високоморальна поведінка за велінням серця, а не напоказ, не заради нагороди і похвали.

Pages: 1 2 3 4