Людмила чекає улюбленого із дружиною. Прийшла дружина, але немає улюбленого. Кляне бога: мол, зрячи молилася. Мати: “Гріх клясти на бога, все пройде…”. Людмила: “Труна відкрийся, повно жити, двох не любити”. Північ. Прийшов за нею примара улюбленого, забрал нібито в Литву, а привів на цвинтар. Разверзлась земля, там мрець. Побачивши це, Людмила впала мертва на порох

Що просила, то й одержала.

(Балада, 14 квітня 1808 р.)