Але “життя й поезія - одне” (Жуковський), тому, безсумнівно, теми, питання, завдання, які піднімали поети обох напрямків (назвемо їх так), насамперед хвилювали їх самих. І оцінка того або іншого почуття або дії завжди була дана очами самого автора. Після Жуковського поезія стає “самою лучшею біографію” поетів.

Вірша Пушкіна “Село” і “Знову я відвідав…” розділяють шістнадцять років. Духовну біографію поета прийнято ділити на кілька періодів. Звичайно, ці вірші належать до різного: “Село” (1819 рік) - петербурзький; “Знову я відвідав…” (1835 рік) - зрілі роки. Сам Пушкін зізнається:

…і багато

Перемінилося в житті для мене…

Отже, розглянемо на прикладі цих віршів еволюцію Пушкіна-Поета, Пушкін-громадянина й Пушкіна-Людини.

Цікавий жанр віршів. В “Селі” молодої Пушкін експериментує, з’єднуючи два жанри (елегію й політичну сатиру), тим самим розділяючи весь добуток на дві частини. У першій відчувається великий вплив традицій пейзажного окреслення Жуковського: природа гармонічна, це єдина світова душа.

Як тиха твоя гармонія приємна. (Жуковський)

Притулок спокою, праць і вдохновенья. (Пушкін)

Слово “тихий” проходить у Жуковського лейтмотивом через всі добутки як спокій, тиша душі, тому й у Пушкіна природа - “пустельний куточок” “спокою”.

Вірш “Знову я відвідав…” по жанрі являє собою елегію. Тут теж чутні мотиви Жуковського: мотив дороги (“знову я відвідав”), изгнанничества (“вигнанцем провів…”), спогадів (“минуле мене объемлет жваво”), втрати (“уже бабусі ні”)… “Невідомі води” Пушкіна співзвучні з “морем”, символом душі, у Жуковського. Причому в обох віршах Пушкін з’єднує себе із природою. Так, промінявши “порочний двір” на “мирні діброви”, ліричний герой виявляється не тільки на лоні природи, але й “поринає” у себе, у свій власний духовний мир. Може бути, тому при описах природи слово “я” зустрічається в “Селі” чотири рази, а в “Знову я відвідав…” - одинадцять. “Я - твій! Я - тут!” - викликує поет в “Селі”; “Я в цих гаях”, - вторить він в іншому вірші.

Взагалі обоє вірші побудовані так: спочатку опис “куточка” землі (до речі, того самого - Михайлівського), а потім перехід до відвернених думок. Який же образ природи в обох віршах? Безсумнівно, пейзаж Пушкіна психологічний, його слова в асоціативному сприйнятті є не що інше, як натяк на почуття. Причому ліричний герой і природа єдині й становлять загальний образ єдиного утвору. Так, у вірші “Село” “тиша полів” знаменує щиросердечний спокій, “темний сад” можна сприймати як символ душі…

Але “…десять років пішло з тих пор”… Тому-Те у вірші “Знову я відвідав…” виникає мотив змін (“інші береги, інші хвилі”), причому сам поет зауважує, що перемінився й він. І знову за допомогою образів природи й мотиву єднання людини з нею піднімається тема “невблаганного перебігу часу”. До речі, Пушкін зачіпає її ще в “Селі”, але не зупиняє на ній своєї уваги. Причому важливо помітити, що в другому вірші Пушкін жодного разу не вживає слова “тут” і “скрізь”, яких величезна кількість можна зустріти в “Селі”. Можливо, що така відсутність значима, тому що знаменує мінливість сьогоднішнього дня.

Отже, які ж відбуваються зміни?

Тут бачу двох озер блакитні рівнини,

Де вітрило рибалки біліє іноді.

(“Село”)

Воно синіючи стелиться широко;

Через його невідомі води

Пливе рибалка й тягне за собою

Убогий невід.

(“Знову я відвідав…”)

Безсумнівно, перший опис озер більш оптимістично як на лексичному (“блакитні”, “біліє”, “вітрило”), так і на фонетичному (достаток дзвінких, сонорних приголосних і голосного [а], що знаменує неосяжність і широту) рівнях; тоді як другий опис має більше приглушене фарбування звуків (глухі [з], [ш], [год] - створюють враження руху хвилі й шум вітру). У символічному плані можливо, що озера в обох віршах є символ самого життя, містична ріка, через “невідомі води” якої можна потрапити в загробний мир. І якщо в “Селі” вітрило рибалки (може бути, це і є перевізник душ Харон) миготить зрідка, те в “Знову я відвідав…” рибалка тягне свій убогий невід постійно. Розкриттю цього плану віршів допомагає звукопись (голосний [в] знаменує тугу й втрату).

До речі, співзвучна із цим розумінням життя - ріки й метафора у вірші “Село”: “де ллється днів моїх невидимий потік” (курсив мій. - А. П.).

Цікаві й подальші описи:

Млина крилатые… (“Село”)

Скривив млин, насилу крила

Перевертаючи при вітрі…

(“Знову я відвідав…”)

У другому описі вже не видно слідів “достатку й праці”. Причому в першому вірші Пушкін навмисно зм’якшує тремтячий [р] голосним [і], тоді як у другому - ставить слово “крила” (з [и]) останнім у рядку. Знову звукопись розкриває авторське відношення й задум.

Важливо в цьому змісті й ще одне порівняння:

Удалині розсипані хати… (“Село”)

По берегах пологим розсіяні села…

(“Знову я відвідав…”)

Начебто б метафора тематично повторюється (“розсипані” - “розсіяні”), але сам звуковий склад останньої (особливий зникнення подвійного “н”) створює образ “збідніння” і втрат. Цікаво, що в другому вірші з’являється слово “села”, тоді як у першому воно жодного разу не вживається.

Отже, всі начебто б колишнє, але все інше… Інше й відношення Пушкіна до життя. Вірш “Село” входить у вільнолюбну лірику поета. Дійсно, Пушкін піднімає в ньому тему волі (у першій частині: це насамперед внутрішня воля, воля творчості, у другий - воля суспільна, “воля Батьківщини”). І якщо в першій частині поет з’являється відокремленим філософом, то в другий він спрямований у майбутнє.

“Побачу ль я?..” - оптимістично викликує він.

У вірші “Знову я відвідав…” головною темою, як уже було сказано, стає тема невблаганного часу, що-те й не дає волі людині. До цього періоду свого життя Пушкін уже розуміє неможливість абсолютної волі. Вільне лише саме життя. Може бути, тому в другому вірші поет не використовує жодного питання, на відміну від “Села”, тому що вже знає відповіді на них.

Цікаво, що в обох віршах Пушкін використовує разностопный пиррихированный ямб (семантика розмовного мовлення, непередбачуваності життя й міркувань). Така ритмічна воля символізує як саму тематику добутків, так і волю природи, душі й часу.

Обоє вірші побудовані на антитезі. На лексичній (“лоно щастя, забвенья” і “жахлива думка”, “юрба” і “народ”: “колись” і “незнайоме”, “младое”), фонетичної, інтонаційної (складний синтаксис другої частини “Села” і поява вигуків у другій частині “Знову…”), асоціативної й значеннєвий.

Важливо помітити, що рима у вірші “Село” непостійна (те кільцева, те парна, те перехресна), в основному зустрічається чергування чоловічих і жіночих клаузул - семантика любові й непередбачуваності життя, - хоча є й “стикування” чоловічих - семантика прагнення до волі. Може бути, тому перший і останній рядки як би чергуються ( чоловіча-чоловіча), образуя загальну кільцеву композицію. В “Знову…” римування як такий немає й зовсім, як немає й поділу на строфи (тільки поділ частин), є лише вкорочені й перервані рядки, що теж символізують неможливість обмеження часу. Не дотримане навіть яке-небудь певне чергування клаузул (найчастіше зустрічається жіноча-жіноча). Причому в кінець рядка поставлене найважливіше слово, отже, можна говорити про тематичне чергування. В “Селі” рима в основному точна “куточок” - “потік”), але є й асонанс (“похмурий” - “думи”) і тематична (“у мені” - “глибині”, “дарунок” - “жар”)…

Фігура еліпса й інверсія в обох добутках створюють образ розмаїтості життя. Особливо часто зустрічається інверсія в “Знову я відвідав…” (“перемінився я”, “жив я”, “не чую я”), що, чергуючись зі звичайним порядком слів (“я сиживал”, “я проїжджав”), малює життя, “ставящую” людини у всілякі ситуації.

Якщо прорахувати словник віршів, то можна помітити, що найчастіше вживаються епітети (“лісистий” пагорб, “златые” ниви, “убогий” невід, “пустельний” куточок, “вологі” береги, “смугасті” ниви, “похмурий” сон), потім іменники й, нарешті, дієслова. У другій частині “Села”, написаної в традиціях XVIII століття, епітети стають оцінними (“убивчу ганьбу”, “барство дике”, “марний жар). Та й саме звучання вірша здобуває більше напружене фарбування: “Але думка жахлива тут душу затьмарює”. Гра звуків ([в], [и]; [ж] [з'д], [д] [ш]) і корінь слова “затьмарює” (морок), що виникає в нашій свідомості, створюють враження дійсного “жаху”.

Якщо у зв’язку з першою частиною “Села” ми говорили про вплив лірики Жуковського, те друга частина - це безумовна наслідування Ломоносову й Державіну. Звідси використання прийомів синекдохи (“покорствуя бичам”), гіперболи (гиперболично весь опис), прифраза (“тяжкий ярем до труни всі тягнуть”, “прекрасна Зоря”), алегорії (“невблаганний владенец”) і уособлення абстрактних понять (“Ганьба”, “Доля”, “Закон”, “Рабство”, “Зоря”…). Анафера створює рішучу інтонацію.

И Рабство, занепале по манію пануючи,

И над батьківщиною Волі просвященной…

Pages: 1 2

Збережи - » Зіставлення віршів “Село” і “Знову я відвідав…” - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Село” . З'явився готовий твір.