Жуль Верн один з деяких великих письменників XIX століття, що присвятили свою діяльність юному поколінню, він не тільки створив целую бібліотеку захоплюючих пригодницьких романів, наповнених пізнавальними відомостями з різних областей знання, але й прославився як основоположник реалістичної наукової фантастики

Жуль Верн (1828-1905) народився в місті Нанті, у сім’ї адвоката. В 1847 році, після закінчення ліцею, юнак відправився в Париж тримати іспити в школу Права. Але вже тоді він твердо вирішив з першою ж нагодою відмовитися від професії, що обрав для нього батько, і присвятити себе літературі й театру. У студентські роки починаючий драматург, при сприянні Дюма-батька, ставить на сцені кілька посередніх водевілів і побутових комедій. У той же час Жуль Берн відчуває нескоримий потяг до природничих наук. Він невпинно розширює свої знання, стежить за досягненнями науки й техніки, знайомить із ученими, інженерами, винахідниками. В 50-х роках він пробує свої сили в незвичайному для того часу жанрі: пише оповідання з гострим драматичним сюжетом, використовуючи новітні дані про повітроплавання, звіти арктичних експедицій, праці по історії й географії країн Південної Америки й т. д.

Другу половину життя Жуль Верн провело в Амьене, куди переїхав восени 1871 року. У цьому тихому провінційному місті він написав більшу частину своїх романів. У старості, майже повністю втративши зір і слух, .письменник проте не припиняв своєї творчої діяльності. Після смерті Жуля Верна в його архіві залишилося десять неопублікованих книг, які відповідно до заповіту виходили друком по двох книги в рік до кінця 1910 року. Останній з романів, що залишилися в начерках, - «Незвичайні пригоди експедиції Барсака»,- закінчений, очевидно, його сином Мішелем, вийшов окремим виданням лише в 1919 році. У цілому Жуль Берн написав за своє довге життя більше ста томів. Поява науково-фантастичного роману бути історично підготовлено великими технічними винаходами й науковими відкриттями кінця XVIII і першої половини XIX століття. Успіхи науки й техніки давали їжу творчій уяві й своєрідно переломлювалися в науково-фантастичних романах Жуля Верна. Відкриття й винаходи, які ще не вийшли зі стадії лабораторного експерименту або тільки намечались у віддаленій перспективі, він малював як уже існуючі й діючі. Звідси нерідкі збіги конкретних прогнозів письменника з їхнім наступним втіленням вжизнь.

Прогресивні соціальні і політичні мотиви невіддільні в романах Жуля Верна від естественнонаучной тематики. Злиті в дивний сплав, вони визначають специфіку багатотомної серії з її пафосом скорення природи. Слова, сказані професором Лиденброком («Подорож до центра Землі»), могли б послужити епіграфом до всім «Незвичайним подорожам»: «Я не скорюся, не відступлю ні на крок, і ми побачимо, хто переможе - людина або природа». Колись книги Жуля Верна ставилися в один ряд з романами його старших і молодших сучасників - Майн Рида, Эмара, Жаколио, Буссенара. Дистанція часу відокремила його як генія наукової фантастики, як творця галереї незабутніх образів, як натхненного співака науки й першокласного писателя-приключенца від більше скромних, нехай навіть і обдарованих, авторів

У Росії він зустрів захопленого читача, Перший же роман - «П’ять тижнів на повітряній кулі»,- переведений менше ніж через рік після появи французького тексту, викликав позитивну рецензію М. Е. Салтикова-Щедрина в «Сучаснику». Майже кожний з романів публікувався у двох або трьох перекладах. Багато зробила для популяризації Жуля Верна Марко Вовчок. Вона відтворила п’ятнадцять романів, що прикрашають серію «Незвичайних подорожей».

В 1950—1970-х роках, крім комментированного Зібрання творів і «Незвичайні подорожі», вийшло близько 10 романів Жуля Верна, що давно не видавалися або вперше переведених на російську мову: «Незвичайні пригоди експедиції Барсака», «Дунайський лоцман», «Дивні пригоди дядюшки Антифера», «Заповіт дивака», «Клодиус Бомбарнак», «Жангада», «Аварія корабля «Джонатану». Про велику популярність письменника в нашій країні й повазі до його заслуг перед загальнолюдською культурою свідчить і такий багатозначний факт. Після того як учені сфотографували за допомогою космічної ракети невидиму сторону Місяця, одному з «потусторонни» місячних кратерів було привласнене ім’я «Жуль Верн».