Продовжуючи демократичні й гуманістичні традиції російських літераторів, особлива Л. Н. Толстого й О. П. Чехова, О. И. Купрін був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. У його яркою, самобутній прозі відбилося буття різні класи й станів російського суспільства кінця XIX - качану XX сторіччя. Літературна діяльність Купріна почалася в пору його перебування в кадетському корпусі. Він почав писати вірші, де звучати ті ноти зневіри й тугі, те чуються героїчні мотиви («Сни»).

В 1889 році вихованець юнкерського училища Купрін друкує сває перше невелике оповідання в журналі «Російський сатиричний листок», що називається «Останній дебют». За опублікування оповідання без дозвалу начальства Купрін був підданий арешту й відсидів на гауптвахті. Вийшовши у відставку (1894) і оселившись у Києві, письменник співробітничає в київських газетах. Цікавим літературним явищем була серія нарисів «Київські типи».

Стварені їм образи відбивали істотні риси строкатої міської обивательщини й людей «дна», характерні для всієї переджовтневаї Росії. Отут зустрічаються образи студента, квартирної господарки, прочанки, пожежного, невдалої співачки, художника-модерніста, колоритних жителів нетрів. Уже в 90-х роках на матеріалі армійського побуту в оповіданнях «Дізнання», «Нічліг» письменник ставити гострі моральні проблеми. В оповіданні «Дізнання» обурливий факт покарання різками татарин^-татарина-солдата-татарина Мухамета Байгузина, що навіть не міг зрозуміти, за що його карають, змушує підпоручика Козловського по-новаму відчути мертвущу, бездушну атмосферу царської казарми. У цих оповіданнях відчувається вплив Л. Толстого, що покладало на інтелігенцію моральну відповідальність за страждання й трагічну частку народу

У середині 90-х років у тварчість Купріна владно входити нова тема, підказана годиною. Навесні він їде кореспондентом газети в Донецький басейн, де знайомиться з умовами праці й побуту робітників. В 1896 році він пише більшу повість «Молох». Отут він значніше й глибше, ніж його попередники, відбив протиріччя між працею й капіталом. У повісті дана картина життя великого заваду, показань убогий побут робочих селищ, стихійні протести робітників. Письменник показавши всі це через сприйняття інтелігенто. Інженер Бобрів, подібно гаршинським героям, болісно й гостро реагує на чужий біль, на прояв несправедливасті. Герой порівнює капіталістичний прогрес, що стварює фабрики й завади, із чудовиськом Молохом, що вимагає людських жертв. Конкретним втіленням Молоха в повісті є ділок Квашнин, що не гидує ніякими засобами для того, щоб нажити мільйони. У тієї ж година він не ладь виступити в ролі діяча й важдя буржуазного класу («нам належить майбутнє», «мі сіль землі»).

Бобрів із бридливістю спостерігає сцену плазування перед Квашниним. Предметом догоди йз цим ділком стає наречена Боброва Ніна Зиненко. Героєві повести властиві подвійність і коливання. У момент стихійного спалаху протесту герой прагне підірвати завадські казані й тім помститися за сваї й чужі страждання. Алі потім вгасає рішучість, і він відмовляється від помсти ненависному Молохові. Сюжет повести не вичерпується трагедією Боброва. Повість завершує оповідання про стихійний бунт робітників, підпалі заваду, втечі Квашнина й виклику карателів для розправи з повсталими. До робочої тими Купрін згодом у таких масштабах уже не звертався.

Письменник не був пов’язаний з ревалюційним рухом, багато чого йому було неясно в соціально-політичних проблемах години. В 1897 році Купрін служити керуючим маєтком у Ровенському повіті. Отут він тісно зблизився йз селянами, що й відбилося в його оповіданнях «Лісова глухомань», «Конокради», «Срібний вавк». Там же він написавши чудову повість «Олеся». Перед нами поетичний образ дівчини Олеси, що виросла в хаті старої «чаклунки», поза звичайними нормами селянської сім’ї.

Любов Олеси до випадкова заїхали в глухе лісове сільце інтелігентові Іванові Тимофійовичу - це вільне, просте й сильне почуття, без оглядки й зобов’язань Історія дівчини одержує трагічний кінець, отут вторгаються в привільне життя Олеси й корисливі розрахунки чиновників, і марновірства темних селян. Побитого й осміяна, Олеся змушена бігти від людей. Дивні оповідання О. И. Купріна про тварин («Смарагд», «Білий пудель», «Барбос і Кулька» і інші). Нерідко сильні й гарні тварини стають жертвами корисливасті, низинних людських страстей. В 1899 році відбувається знайомства О. Купріна з М. Горьким. У горьковськом видавництві «Знання» в 1905 р. публікується повість Купріна«Двабій». Сваєчасність і суспільна цінність добутку полягав у тім, що вано правдива і яськрава показало внутрішнє розкладання царської армії, цього оплоту самодержавного режиму. Герой повести «Двабій» молодий поручик Ромашов показань у процесі духовного росту, поступоваго прозріння, звільнення з-під влади консервативно-традиційних зрозуміти й подань сваго коло

На качану повести, незважаючи на доброту, Ромашов наївно ділить усіх на «людей чорної й білої кістки», уважаючи, що він належить до особою, вищій касті. У міру того, як розсіюються помилкові ілюзії, Ромашов починає міркувати про порочність армійських порядків, про несправедливість усього ладу існуючих суспільних відносин. У нього виникає почуття самітності, жагуче заперечення нелюдськи брудного, дикого життя. Жорстокий Осадчий, буйний Бек-Агамалов, сумовитий Лещенко, франтуватий Бобетинський, армійський служака й п’яниця Зливу - всі ці офіцери показані далекими правдошукачеві Ромашову. В умовах свавалі й безправ’я смороду втрачають не тільки справжнє подання про честь, алі й людський вигляд.

Це особлива позначається в їхньому відношенні до солдатів. У повісті цілий ряд епізодів присвячений опису солдатської муштри, уроків «словесності», підготовки до огляду, коли офіцери особлива жорстоко б’ють солдатів, розбивають барабанні перетинки, ют кулаками на землю, змушують «веселитися» знемагаючих від жари, засмиканих людей. У повісті правдива намальована солдатська маса, показані індивідуальні характери, люди різних національностей із властивими їм традиціями. Всі смороду - селяни й робітники - важко переносять відривши від рідних місць і звичної праці.

Особлива виділяє автор образи денщика Гайнана й солдата Хлебникова. Хлебников, недавно відірвоний від землі селянин, органічно не сприймає армійські «науки», і тому йому довадиться виносити на собі всі ваги долі солдато. Частка солдатів хвилює Ромашова. У цьому внутрішньому протесті він не самотній. Сваєрідний філософ і теоретик, підполковник Назанський різко критикує порядки в армії, ненавидить вульгарність і неуцтва, мріє про звільнення людського «я» від пута прогнилого суспільства, він проти деспотизму й насильства. Алі в його проповіді «абсолютної валі» людського духу є й неправильні уявлення анархічного індивідуалізму, є глузування над гуманістичними спонуканнями борців за краще майбутнє людства («Який інтерес змусить міні розбивати голову зазаради щастя людей тридцять іншого сторіччя?»). Образ Назанського романтизовоний, хоча Купрін і сам почував слабість філософії сваго героя й не був цілком удовалений ствареним характером

На відміну від Назанського Ромашов знає, що солдати придавлені й власне неуцтва, і загальним рабствам, і свавалею, і насильствам з боку офіцерів. Сцену зустрічі Ромашова йз замученим Хлебниковим, питавшимся кинутися під поїзд, і їхня відверта розмова К. Паустовський справедлива відносить до «однієї йз кращих сцен у російській літературі». Офіцер визнає в солдаті друга, забуваючи про кастові перешкоди між ними. Гостро порушивши питання про частку Хлебникова, Ромашов умирає, так і не знайшовши відповіді, яким шляхом треба йти до звільнення. Смертельна для нього дуель із офіцером Николаевим є як би наслідком наростаючого конфлікту героя з офіцерською кастою. Привід для дуелі пов’язаний з любов’ю героя до Олександри Петрівні Николаевай (Шурочке). Щоб забезпечити кар’єру чоловіка, Шурочка придушує в собі кращі людські почуття й просити Ромашова не ухилятися від дуелі, тому що це ушкодить її чоловікові, що хоче надійти вакадемію.

Pages: 1 2