Ці слова належати Василеві Семеновичеві Стусові. Його поезія - те сама правда в її істотних і трагічних ознаках, живий нерв України, її безталанна частка. Щедро обдарований, чесний і наполегливий, він міг би статі не лише великим поетом, а й глибоким літературознавцем, алі його виключили з аспірантури, бо разом з критиком І. Дзюбою 4 жовтня 1966 долі в кінотеатрі «Україна» після перегляду кінофільму «Тіні забутих предків» Стус звернувся до громадськості з протестом проти арештів творчої та наукової інтелігенції України.

Лірика Василя Стуса в радянській періодиці майже не друкувалася за його життя, окрім кількох ранніх віршів. А проте його творчий доробок значний і надивовижу цільний. Весь він присвячений Україні. Любов до своєї Вітчизни в поета була всеохоплюючою й такою могутньою, що майже не запозбавляла місця для інших тем

Здається, бачу: звуться буйні труй,

де вже відговорили всі струмки,

а Україна, Лебединя, Слава

за сином назирає з-під руки

Невже те - квітень, і шпачиний клекіт,

а чи немудрі клини, чи чужі

обірвані рулади? Чий же шепіт

урвавсь на воронованім ножі?

Життя Стуса - це дорога через терни до зірок. Він писав, а його не друкували. Звільняли з роботи, переслідували, хотіли зламати. 1972 долі разом з іншими інакодумцями його засуджено. Почався шлях поета на Голгофу через мордовські й пермські жахливі концтабори.

Що тобі клясти, моя недоля?

Не клену. Не кляв. Не прокляну

Ганьби життя - одне тернисте поле,

алі перейти - не проміну,

Дотягну до краю. Ганьби руками,

ганьби на ліктях, поповзом - дарма,

душу ганьби обшмульгаю про камінь -

усе одне милішої німа

за одне утрачену й ледачу,

за байдужу, осуружну, за

землю цю, якою тільки й значу

і якою барвиться сльоза.

Це - «Присмеркові сутінки обпали». Назва говорити сама за собі. Він бачив, як дедалі більше увиразнювалася невідповідність між реальним історичним плином подій і їх громадсько-політичною оцінкою. Це викликало в нього гнівний протест, обурення, яку він висловлював у поезії.

Що буде завтра? Дасть бог день і хліба.

А що, коли не буде того дня?

Тоді вже гибій. Отоді вже - гибій,

Простуючи до смерті навмання.

Стус помер у концтаборі. Його немає. Алі він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю. Настали наші часи. Часи, які Стус готував своїм життям. Він - наша совість. Не зраджуймо ж її.

Збережи - » Життєвий і творчий подвиг Василя Стуса . З'явився готовий твір.