Носіями позитивної енергії в казці виступають цвіркун, їжак, мурахи, бджоли. Їжак вказує шлях до Сонячної царини заблукалим подорожнім. За народним повір’ям, їжак є наймудрішим з усіх тварин, бо довго живе. Після довгого ланцюга нещасть подорожні зустрічаються з цвіркуном, який надає їм притулок, а сам грає всю ніч. Народні уявлення про цвіркуна як комаху, «яка приносить щастя»[9, 84], у казці виправдовуються. Характеризує бідолашного цвіркуна, якого з дітьми покинула дружина, одна з мурашок: «Цвіркуни, бачите, тільки музики, поети, так би мовити, й вони поза своєю музикою світу не бачать. Очевидно, в такому суспільстві, як ми ось, і їм жилося б гарно, бо музика також вельми потрібна річ і дає багато піднесення й радості в праці»[7, 38]. Капелюшник і Рябенька без перешкод потрапляють до мурах, де не лише отримують гостинний прийом, а й одужують. Мураха в народних віруваннях найчастіше асоціюється з людиною розумною, скромною, розсудливою. Трактуванню образу мурахи у казці ближче християнське, у якому ще ставився акцент на мудрості цієї комахи: «У християнстві вважалось, що мураха, яка відокремлює зерна від полови, символізує мудру людину, яка відділяє істинне вчення від помилкового»[12, 104]. Лікування грибів у мурашнику полягало в опануванні необхідності вести рухливий спосіб життя, діяти, інакше тебе сточать хробаки, що уособлюють смерть, як фізичну, так і моральну. Справедливість діагнозу підтверджує чорна рада порохнявих грибів на Затишній галявині після повернення Капелюшника й Рябенької. Вони звинувачують прибульців у порушенні звичного спокою: «Перше: доки не пізно, доки грізні пройдисвіти гриб Капелюшник і печериця Рябенька не збунтували несамовитими чарами усієї молоді Затишної поляни та не затруїли на смерть усієї старшини, на якій тримається прадідівська традиція, спокій і побут гриб’ячого суспільства, треба прогнати ворогів громадою геть у гущавину. При цьому потовкти їх гарненько, щоб не пхалися більш на Затишну поляну та не заколочували грибам спокою»[7, 76].

Бджола в міфології українського народу постає божим створінням. Цілюща сила меду пояснюється його походженням. У стародавніх колядках співається, що бджола «винесла «святий воскочок» з-під первісних вод» [3, 23]. Мурахи відправляють прибульців по ліки до бджіл, у Медозільник. Принесені ліки оздоровили гриб’ячу громаду.

Елементи міфологічного світобачення українців спостерігаємо в літературних казках письменників того часу. Наприклад, у казці Василя Симоненка «Подорож у країну Навпаки» на захист дітей стають глід, шипшина, терен дикий. На перший погляд пояснення просте: у цих рослин є колючки. Але не слід забувати, що вони мають також цілющі властивості, а за народними віруваннями є ще й оберегами від темних сил. У циклі казок Богдана Чалого про Барвінка головним героєм - борцем проти лихих сил є народний улюбленець Барвінок. Ця квітка є символом вірності, довголіття, пам’яті.

У сюжетах й образах літературної казки виразно відчутні ремінісценції з творів фольклору. В образах Жука, гриба Капелюшника й печериці Рябенької легко пізнаються образи козака-бурлаки, який завжди надасть допомогу. Гриб Капелюшник і печериця Рябенька є яскравими представниками української нації, які не могли змиритися з повільною смертю. Не завжди сюжети літературних казок будуються на реальних фактах, але під час написання твору письменник відштовхується від життя. Жанр літературної казки передбачає можливість експериментування, поєднання дійсності з вигадкою, створення оригінальних образів і сюжетів із сучасним змістом. Дидактичне, розвиваюче, пізнавальне призначення казки дає можливість дітям в умовах заблокованої культури через казку подавати закодовану інформацію, досвід багатьох поколінь.

Pages: 1 2 3