Колоніальне становище України зумовило важливість ідейно-виховного значення казки. Своїм завданням письменники ХІХ-ХХ століть ставили запобігти нівеляції української ментальності, сприяти збереженню духу козацтва, через коди подати інформацію про минуле українського народу.

Позитивних людських якостей. Цьому сприяє колористика (рудий і зелений). У символіці рудий ототожнюється з жовтим – кольором сонця і трактується як «оживляючий і очищаючий колір»[12, 363]. Зелений колір асоціюється з весною. Він символізує «безперервність і навіть безсмертя» [12, 362]. Чортик Синько навчає Женю Цибулько вмінню відчувати себе проміжною ланкою в ланцюжку поколінь. Саме в 70-80-ті роки в українській літературі з’являються казки Василя Симоненка, Богдана Чалого, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Григора Тютюнника, Всеволода Нестайка, Віктора Близнеця та інші, які репрезентували народний світогляд, не даючи зникнути нації. Генотип дитини, який є часткою генофонду нації, адаптований до природи, яка споконвіку характерна для етнічної території українців, що й пояснює силу впливу на свідомість дитини архетипних образів фольклору, зокрема казки. Зважаючи на це традиційний сюжет літературної казки будується на подорожі героя або героїв у далекі невідомі місця, де їм доведеться пройти через випробування, з метою покращення долі роду, селища, міста, краю.

Сюжет повісті-казки Петра Козланюка «Мандрівники» не є винятком. На лісовій галявині здавна мешкає громада грибів. Ніщо не тривожить мешканців, їжі й вологи вдосталь, але генофонду загрожує виродження: всередині кожного гриба поселяються черв’яки, які поступово його вбивають. Більшість грибів змирились з таким становищем і не бажають змін. На порятунок громади стають гриб Капелюшник і печериця Рябенька. Вони кидають виклик і йдуть у світ шукати кращої долі. Поява таких героїв зумовлена нормальним розвитком особистості в колективі. Зародок, перш ніж з’явитися у світі, повинен пройти ряд випробувань, аби відстояти своє право на індивідуальність, інакше його знищить чудовисько колективного. У фольклорі такий герой іде на битву з ворогом, найчастіше драконом, і здобуває перемогу. Виникнення архетипу героя зумовлене впливом несвідомого на життя людини. «…природна сила виявляється й у негентропічній тенденції несвідомого, схиляючи зародок індивідуальності до самореалізації. Тому «герой» (якщо він і справді герой) не складає рук, не відступає назад, до теплого лона колективності, розчиняючись у ньому, а намагається вціліти»[2, 15]. Цікаво уводить автор філософію героїзму Петро Козланюк до казки, вкладаючи в уста Капелюшника такі слова: «Як тебе добре припече в душу – здатний стаєш на великі геройства, їй-богу!.. От хоча б цей борщ, хай йому й пам’ять загине…Чи ж то ми б вилізли з нього, коли б, скажімо, не припекло дошкульно, якби було тільки літепло у горшку, що одну тільки млявість породжує?.. Та ніколи в світі не вилізли б! Отак і розкисли б у літеплі!»[7, 63]. Зважаючи на час написання казки, підтекст твору можна розшифрувати, як поштовх до пробудження від сплячки української нації. У народній міфології гриби не користуються популярністю, тож звернення автора казки до цього образу є несподіваним. У народі гриби «наділяються демонічними властивостями, співвідносяться з потойбічним світом, мають сакральну …символіку»[3, 118]. Можливо саме тому героям казки вдається пройти випробування й здобути перемогу.

На героїв під час подорожі чекають небезпеки, загроза загибелі. Згідно з традиціями фольклору герої потраплять до лісу, який і «виконує функцію своєрідного чистилища. Як тільки героєві випадає важка і відповідальна місія, дорога його обов’язково лежатиме через ліс» [11, 52]. Це пов’язано з давніми ритуалами слов’ян ініціації молодих людей у спільноту. Саме таке очищення пережили й герої казки, потрапивши до лісу: «Ішли вони густим, дрімучим лісом. Урочистий лісовий спокій, безжурне щебетання пташок та ласкавий світ сонця тут і там на галявинах заспокоювали їхні серця. Їм знов поверталась давня життєрадісність і рівновага. Все грізне пережите наче відпливало десь у далечінь, наче припорошувалось густою курявою спогадів неприємних – і їм знову кортіло сміятись, радіти життям, любуватися кожною квіткою, пташкою і комашкою»[7, 63]. Міфологема мандрів є також кодом цього обряду. Вона означає ритуал переходу героя з світу дитинства у дорослий. Крім того «…ідея подорожі репрезентує смисл праситуації доступу до священного, своєрідної ініціації героя, наділеного особливим призначенням – пошуку й пізнанням нових цінностей»[1, 22]. Роль провідника, захисника у казці виконує хрущ, який вказує героям-мандрівникам шлях до порятунку. Виявляється, їм потрібно простувати до Золотого потічка й Крислатої дубини, за якими є хутір Мурашник. Мурашки зможуть надати необхідну допомогу грибам, бо «мають славних лікарів від усяких хробакових хвороб»[7, 16]. Не випадковим є добір міфологем хруща, Золотого потічка, Крислатої дубини, мурах.

Під час зустрічі героїв з жуком автор наголошує на кольорі його одягу: на подорожньому була зелена кирея. Крім символізування безсмертя зелений колір є також кольором надії, благословення. Саме надію на порятунок дає порада жука грибам. Він же рятує грибів від підступної смерті під час змови проти них порохнявих грибів, які, не бажаючи змін на краще, вирішують убити Капелюшника й Рябеньку після повернення на Затишну поляну з ліками від хробаків: « Роз’юшена юрба грибів, рижиків, мухоморів, опеньків гнала оскаженіло якихось двох нещасливців перед собою. З ревом, свистом і галасом натовп бив їх палицями, штовхав звідусіль кулаками, обкидав крикливо градом каміння. Обоє переслідувані були вже ледь живі, обдерті, побиті, закривавлені. Жука щось аж за серце шарпонуло на таке варварство. Не тямлячи себе, він грізно настовбурчив свої вусища й загородив юрбі дорогу» [7, 79]. Він не лише врятував нещасних від фізичної смерті, а й підтримував морально, аби вони не зневірилися у

Образ Крислатої дубини пов’язаний з символікою дуба, який у мистецтві є «символом міцності, довголіття»[12, 144]. До Крислатої дубини герої зможуть потрапити лише перетнувши Золотий потічок, який є ні чим іншим, як міфологемами ріки, води. В українців вода «є символом морального й духовного очищення»[3, 83]. Ріка постає у вигляді перешкоди по дорозі в інший світ, який знаходиться на другому березі. Долаючи цю перешкоду, герої проходять ще й через випробування на вірність, коли Капелюшник опиняється перед вибором: продовжити шлях чи рятувати Рябеньку. «Це було таке страшне й зворушливе, що гриб мало знов не кинувся у воду. Він забігав безпорадно по вінцях, мов очманілий, і враз угледів дідову ложку на припічку. Ризикуючи впасти в огонь, він з розмаху стрибнув на припічок і схопив мерщій ложку-рятівницю. Але знов дістатись до горшка було неможливо через полум’я: воно палило обличчя й не давало наблизитись до себе. «Що робити? Що робити?» — схопився гриб за голову у відчаї…

Раптом угледів ганчірку й кухоль з водою. Він змочив як стій ганчірку у воді, обкутався нею з головою й хоробро пішов у вогонь, мов пожежник»[7, 60].Отже, згідно з казковою традицією героям доводиться пройти через воду, вогонь, мідні труби. Випробування вогнем є традиційним для грибів: вони потрапляють до каструлі з борщем. Лиходієм виступає дід Лісовик, який готує грибний борщ для пригощання Баби-Яги й Мавок. За віруваннями давніх слов’ян образи Лісовика, Баби-Яги й Мавок є негативними. Лісовик « заплутує тих, хто йде через ліс, збиває з шляху й заводить куди-небудь в найнесподіваніші й неприємні місця»[8, 154]. У повісті-казці дід Лісовик змальований гумористично. Перше враження після зустрічі з ним не віщує неприємностей. Це старенький немічний дідусь: «Узяв дід ціпок лісковий з кавулькою, закурив люлечку на дорогу та й пошкандибав лісом. Скачуть перед дідом Лісовиком зайчики раді, стрибають білки потішно, а всюди на гілках веселі мавки гойдаються» [7, 54]. Баба-Яга у народній міфології має подвійне трактування: з одного боку, вона є уособленням зла, з іншого виступає покровителькою героя. У казці Петра Козланюка цей персонаж загрожує героям і виступає «богинею смерті»[3, 19], обіймів якої герої щасливо уникають. Мавки, за народними уявленнями, — злі, небезпечні для людей істоти, тому вони у творі й виступають на боці Лісовика й Баби-Яги. Цікавим є образ зайця, який зустрічається героям. Він відмовляється їм допомогти й дає ніби гарну пораду: перестрибнути через потічок так, як він. Після цього герої потрапляють у небезпечні ситуації. Трактування цього образу пов’язане з віруваннями українців про створення зайця чортом, якому він служить. Вважалося, «якщо заєць перебіжить кому-небудь шлях, з тим трапиться нещастя»[12, 86].

Pages: 1 2 3