Кожна людина по-різному визначає мету свого існування, але мету треба мати — інакше то буде не життя, а животіння.

У житті важливими є і принципи. Добре навіть, коли вони викладені для себе у щоденнику.

Одне правило має бути в кожної людини: треба прожити життя гідно, так, щоб не соромно було згадати.

Гідність вимагає доброти, великодушності, уміння не розчаруватись і, не стати егоїстом, а бути правдивим, вірним товаришем, знаходити радість у допомозі іншим.

Заради гідності потрібно вміти просити вибачення. Визнати перед іншими свою помилку — краще, ніж хитрувати й брехати.

Треба прожити життя з гідністю, так, щоб природа, яка працювала над нашим удосконаленням, не була ображена. Природа — творець, тому ми повинні в нашому житті продовжувати цю тенденцію творення і в жодному разі не підтримувати всього руйнівного, що є в навколишньому світі. Кожна людина має це застосовувати індивідуально, відповідно до своїх здібностей, своїх інтересів. Життя різноманітне, отже, і творчість різноманітна, і наші устремління до творчості в житті мають бути теж різноманітні.

Завдання кожної людини у великому і в малому підвищувати рівень щастя в житті. І своє особисте щастя теж не лишається поза цими турботами. Та головним чином — щастя тих, хто нас оточує, хто ближчий до нас, чий рівень щастя можна підвищити просто, легко, без турбот. А крім того, це означає підвищувати рівень щастя своєї країни, усього людства, зрештою.

Життя — насамперед творчість, та це не означає, що кожна людина, щоб жити, мусить народитися художником, балериною або вченим. Творчість теж можна творити. Можна творити просто добру атмосферу довкола себе. Тобто творчість різноманітна й безперервна. Бо життя — вічна творчість.

Не слід забувати, що людина залишає по собі пам’ять. Про це треба дбати не з якогось там певного віку, а, гадаю, із самого початку свідомого життя, адже людина може піти в небуття будь-якої миті. І яку пам’ять вона по собі залишає — це дуже важливо.

Реалізація Народної Міфопоетичної Свідомості

В Українській Літературній Казці 70-Х Років ХХ Століття

Метою даної статті є дослідити реалізацію народної міфопоетичної свідомості в українській літературній казці 70-х років ХХ століття на прикладі повісті-казки Петра Козланюка «Мандрівники»; подати ґенезу наукового обґрунтування понять «міф», «символ», «архетип»; пояснити роль символів, міфологем, архетипів у казці Петра Козланюка «Мандрівники».

Міфологія, як об’єкт дослідження, зацікавила людство в часи протистояння християнської теології й міфічного знання. Філолог з німецького міста Геттінген Гайне сприяв відродженню міфу, довівши, що міф дає можливість пізнати релігію. Він заснував «міфічну школу», яка «у міфічному мовленні…вбачає мову дитинства роду людського, яка передує ще всьому поетичному і, найперше, всякому письмовому способу мовлення»[4, 111]. Г.-Г. Гадамер констатує швидкий розвиток науки про міф у французькому структуралізмі, психоаналізі З. Фройда, К. Юнга, зауважуючи, що «Леві-Строссу і його друзям вдалось немовби сконструювати генеративну граматику міфічної свідомості. Вона дозволяє в міфічному передаванні знаходити константи й закономірності, які по той бік усієї довільності вистоюють як і в історичних змінах, так і перед винахідливістю фантазії, мов непорушні закони. То була також неочікувана можливість раціоналізації міфічної туманності, як і та, що в нашому сторіччі була розкрита психологією підсвідомого. В аналізі міфічної свідомості Фройдом стають також видимими приголомшливі закономірності в передісторії душі, подібним чином діють архетипи, які К. Юнг розгледів як константи за мріями нашого підсвідомого»[4, 118].

Середньовіччя християнська ідеологія тимчасово отримала перевагу, але Просвітництво дало новий поштовх до відродження первісних вірувань. Як зауважив Н. Фрай: «Міфологія проектує себе в якості теології: це означає, що міфопоетичний автор, виходячи з прийняття певної кількості міфів в якості «правдоподібних», створює свою поетичну структуру відповідно з ними»[5, 261]. Невмирущість давніх вірувань пояснюється тим, що міф відповідає глибинній сутності народу: його менталітету, звичаям, мові, географічному розташуванню. Еволюція літературного процесу, суспільно-економічні фактори й зміни у свідомості людей призвели до симбіозу міфології й художньої літератури, що було зумовлено ґрунтуванням творів на традиціях фольклору. Незаперечним є факт існування між міфологією й літературою неоднозначних, діалектично-суперечливих зв’язків, здатних набирати різного сенсу залежно від конкретних умов, тобто, зрештою, залежно від історії як процесу суспільного й духовного розвитку людства.

В одному скіфському міфі є згадка про наших міфічних предків: Маная і його дружину Казку. За міфом саме вона навчила людей мови й відкрила таємниці буття. Саме тому казки користуються більшою популярністю серед людей. З казок отримуємо уявлення про характер народу, його світогляд, моральні устої.

З приходом до влади на початку ХХ століття в колишній Російській імперії комуністів наступ почався передусім на твори фольклору, особливо казки, які нібито шкідливо впливали на психіку дитини. О. Білецький намагався захистити казку, наголошуючи на її великій виховній функції, але його докази не були почуті. Це призвело то так званої «історичної хвороби», звикання до мислення за іншою шкалою цінностей. Обстоюючи важливість для розвитку людства міфів і казок, Гадамер наголошував: «Міфи і казки вивчають заради змісту, тобто заради мудрості, закладеної в міфах і казках. …Культура може розвиватися тільки в обведеному міфами виднокрузі»[4 , 102].

У казках подавалася закодована інформація про світ і його виникнення. Через давність міфів і казок, просіювання матеріалу великою кількістю інформаторів образи казок перетворилися на коди, що в літературознавстві отримали визначення праобразів або архетипів. «Праобраз, або архетип, є фігура - чи то демона, людини або події, — яка повторюється протягом історії скрізь де вільно діє творча фантазія. Відповідно ми маємо в першу чергу міфологічну фігуру. Детальніше дослідивши ці образи, ми помітимо, що певною мірою вони є сформульованим підсумком великого типового досвіду незліченної кількості предків: це, так би мовити, психічний залишок незліченних переживань одного й того ж типу… .До речі, міфологічні образи самі по собі є складними продуктами творчої фантазії, вони важко піддаються перекладу мовою понять…»[5, 229]. Підготовлений належно реципієнт сприйме і розшифрує закодовану інформацію. Цим пояснюється виникнення жанру літературної казки, що базувалася на законах народної казки, але несла в собі переосмислені проблеми сучасності. «…письменники… брали від казки форму: з одного боку, для вираження власного світобачення, а з другого, для наслідування її сатиричного досвіду»[10, 51].

Міфологеми, архетипи у казках покликані зберегти генофонд нації, доносячи до нащадків досвід минулих поколінь. Своєрідність закодованої інформації полягає в багатозначності трактувань змісту, що надає творові символічного значення. Але «…різноманітність смислів не виникає від релятивістського погляду на людську мораль і не свідчить про схильність суспільства до помилок; вона свідчить про нахил твору до відкритості; твір одночасно має в собі кілька значень через свою будову, а не через неповноцінність тих людей, які його читають. Саме в цьому й полягає його символічність: символ - це не образ, це сама множинність смислів»[5, 370]. Література становить собою безперервний процес переосмислення праобразів, архетипів, символів.

Для українського народу є характерним анімістичний світогляд, що відбилося у творах фольклору. Через тваринні, рослинні символи передавалися погляди і переконання, думки й почуття. «По цьому людина стала все своє довкільне уособлювати, очоловічувати, віра ставала антропоморфічною (гр. antropos - людина). Оці три елементи: аніматизм - оживлення, анімізм - одухотворення й антропоморфізм — очоловічення, — становлять основу давнішнього дохристиянського вірування, це бачимо в усьому житті і в усіх віруваннях давньої людини, бо все: сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірини, каміння, дерева, вітер, зілля й т. ін., - усе це живе, має свою душу, чоловіковидне»[6, 14]. Український бестіарій є доволі різноманітним й оригінальним. В авторській казці символічні образи фольклору зазнали несподіваних трансформацій, бо, «виступають репрезентантами неповторного суспільного і культурного світогляду людини у конкретні історичні епохи»[9, 11].

Pages: 1 2 3