Звичайно, було б цікаво поразмишлять про рівень, інтенсивність розвитку Ігоря, про розвиток його здатності аналізувати, порівнювати різні предмети, факти. Книга дає рясний матеріал для розкриття вікової психології дитини й у рік, і у два, і в 3, 5… Сподіваюся, що ви, шановний колего, прочитаєте всю повість про Ігоря й подумаєте над цими й іншими питаннями, які виникнуть при читанні картинок з життя онука Н.Н. Носова. Тут же, думаю, необхідно помітити, що й цей специфічний добуток письменника переконує: йому властиво важко визначне одним словом особлива увага - довіра до дитини, який він вивчає. Дитина для письменника Н.Н.Носова - суб’єкт, а не відсторонений від художника-дослідника об’єкт

Н. Носов нічого не описує. Він розповідає. Пропонує читачеві свою, любов’ю зігріту аналітичну інформацію про свого героя. І запрошує свого читача намалювати, уявити, створити свою «суб’єктивну копію».

Особливості гумору. Відбір питань Ігоря, його реакцій на оповідання, на зауваження дорослих; увага до слова, вимовленій дитиною, і до його інтонації, до погляду, посмішці - все це інтуїтивно включена спостережливість, властива художникові, породженому стати саме дитячим письменником. Відзначене характерно й для тих оповідань, повістей, які Н.Н.Носов написав від імені створених їм персонажів: наприклад, Коля в оповіданнях «Мишкина каша», «Телефон»… Цікаво, що хлопчисько-оповідач легко асоціюється з Н.Н.Носовим. Він виступає, таким чином, і автором і ліричним героєм. Письменник не забавляє свого читача. Не бавиться своїм оповіданням і Коля, що оповідає про всім так точно й зримо, як може це робити лише учасник що відбувається. Оповідач цілком серйозний, анітрошки не бундючиться, щоб сподобатися нам. Та й чи не так уже весело було в той вечір на дачі, коли хлопчиська залишилися одні: крупа вилазить і вилазить із каструлі, води більше ні, цебро вже в колодязі, а Ведмедик пропонує й самовар використати як черпак води з колодязя… І темно вже. І мами немає. І їсти хочеться…

Перед нами специфічне переживання суперечливості що відбуває: у ньому й страх, і образа через неспроможність настільки впевненого в собі Ведмедика; і розгубленість перед сиплющимися одна за інший невдачами… Смішн і серйозне переплітаються. У смішному ж переважає позитивний початок і в поводженні Ведмедика (він адже не по злому намірі все робить не так), і в реакції Коли: він розуміє друга, розділяє його розгубленість, готовий допомогти йому, хоча й боїться майбутнього пояснення з мамою. У його стані переважає високий моральний початок. Цим і визначається «співчутливий» комізм ситуації, саме гумористична інтонація оповідання. Полемізуючи з тими, хто бачив у творчості Н.Н.Носова програмувальну веселість («веселий письменник»), вона затверджував: «Дійсна причина смішного не в зовнішніх обставинах, ситуаціях, положеннях, відповідностях і невідповідностях, а корениться в самих людях, у людських характерах

…Деякі теоретики, не заглиблюючись в істоту справи й бачачи причини сміху в зовнішніх обставинах, а не в характерах героїв, приходять до відшукання зовнішніх ознак смішного, тобто так званих прийомів, способів, шаблонів та ін., якими й рекомендують керуватися при творі гумористичних добутків. Потрібно відзначити, що якщо за допомогою цих прийомів і можна створювати які-небудь добутки, те тільки поверхнева, неглибокі, тобто такі, у які правда життя може потрапити лише випадково».

Pages: 1 2