Максим Горький( 1886-1936) фігура в російській літературі яскрава й видна. Доля багатьох російських письменників простого звання, письменників-різночинців, була трагична. Ледь досягши повної зрілості, Вони вмирали у своїх трущобных житлах або на ліжках лікарні для бідняків. Доля Горького була ще сутужніше. Вона немов З’єднувала в собі всі випробування, що випадали на частку цих письменників. Його мучили, знищували привселюдно.

Він працював на Волзі. Правда вперше у в’язницю він потрапив, будучи вже дорослою людиною, але ще, коли йому було 17 років, Горький перетворився в \”арестантика\” булочника Семенова, а це було, може бути, гірше в’язниці. У віці чотирьох років, Горький хворів на холеру, у Вісім років віспою. Його били будинку й у людях так, що один раз довелося везти його в лікарню. Працюючи на баржі, він упав у Трюм і важко розбився

Смертельні хвороби, озвірілі люди й нещасні випадки заповнили біографію молодого Горького. В 1905 р. Горький познайомився з Леніним. Це знайомство переросло в дружбу, виконану часом драматичними Конфліктами, що особливо загострилися в 1918-1921 роках, коли Горький, на настійну вимогу Леніна, змушений був виїхати за кордон у другу свою еміграцію

Перша ж відбулася в 1906р., коли щоб уникнути репресій за підтримку революції 1905 року Письменник емігрує спочатку в США, а потім на Капрі в Італію. У це період Горький зближається з А. А. Богдановым, видним Революціонером, філософом, теоретиком мистецтва. В 1906 р. вони й А. В. Луначарский організують партійну школу на Капрі, де Горький читає лекції по історії росіянці літератури

Основне завдання цієї школи складалося в сполученні російського Богобудівництва з революційними ідеями, що відбилося в повісті Горького Сповідь(1908). Каприйский період дуже плідний для Горького у творчому плані. У цей час він створює п’єсу \”Останні\”, Першу редакцію \”Васси Железновой\”, повести \”Літо\”, \”Городок Окуров\”, роман \”Життя Матвія Кожемякина\”, що він Уважав національно значимим добутком. В образі головного героя відбилися негативні риси національного характеру: Нездатність людини розпорядитися своїм життям, пасивність у відношенні до дійсності, що, що Обертається трагедією неспроможної, безглуздо прожитої життя

Ця тема стане провідної для Горького в 30-е роки. В 1913 р. після амністії письменник вертається в Петербург, де живе до своєї другої еміграції. Революцію 1917 року, Горький прийняв неоднозначно. Щиро вірячи в її необхідність, він побоювався перекручування її ідеалів у Селянській країні, думаючи, що селянство, нездатна до руху й розвитку маса, по суті своєї не може бути Революційним. Уражений сценами вуличних самосудів, п’яних погромів, розгарбування й знищення культурних цінностей Неписьменними й людьми, що нехтують культуру,, Горький приходить до песимістичного висновку про революцію як про руйнування Життя, культури, держави

У середині 1918 р. \”Нове життя\” була закрита більшовиками й відносини Горького з новою Владою загострилися ще більше. «1» И в кінці кінців, йому довелося знову емігрувати в Італію. Але як не парадоксально, ні перша, ні друга еміграції не Відбилися в художній творчості письменника

Писав він тільки про російську дореволюційну дійсність, не упоминав Ні про зарубіжжя, ні про життя після революції в Радянській Росії. Повернувшись у Росію в 1931 р. він став першим радянським офіційним письменником, у нього зав’язалися особисті відносини зі Сталіним, що проводив свої знамениті нічні зустрічі з письменником. На одній з таких зустрічей виник і наповнився Конкретним соціально-політичним змістом термін \”соціалістичний реалізм\”. У січні 1930 р. М. Горький так писав Сталіну про одному з найстрашніших його злочинів про колективізацію: «Це - Переворот майже геологічного, існуючого тисячоріччя, лад, що створив людини вкрай потворно своєрідн і Здатного жахнути своїм живим консерватизмом, своїм інстинктом власника» У Горькому завжди жили як би два чоловіки: художник і публіцист

И якщо публіцист заклику своїх молодших братів по Перу писати про сталінські табори й про працю зэков на будівництві Біломорканалу й каналу \”Москва Волга\” як про велике Досягнення нової влади, не зауважуючи трагедійності що відбуває, то художник писав про долю особистості в страшній Діяльності XX в., що позбавляє людини природних для нього ступенів особистої, соціальної, творчої волі. Художній Мир Письменника Горький один із самих суперечливих письменників. Ця суперечливість його людської особистості проявлялася в нього Творчості

Те, що було неприйнятно для Горького як для приватної людини, знаходило висвітлення у творчості Горького як Письменника. Якщо як людина він міг помилятися, то як письменник, мабуть, ніколи. Його герої, завдяки реалізму його Творчості, виявляються як би наділеними власною волею, начебто це були живі герої, вони могли вести суперечку з Автором і перемагати в цій суперечці. . У ранніх своїх творах Горький з’являється перед читачем як романтик. Це був російський письменник, публіцист, Суспільний діяч

Одна із ключових фігур літературного рубежу 19-20 сторіч (т.зв. \”срібного століття\”) і радянської Літератури. Батько його Максим Савватиевич Пєшков ( 1840-71) - син солдата, розжалуваного з офіцерів, Столяр-Червонодеревець. В останні роки працював керуючим пароплавною конторою, умер від холери

Дитинство письменника пройшло в будинку діда Василя Васильовича Каширина, що у молодості бурлакував, потім розбагатів, став Власником фарбувального закладу, у старості розорився. Дід навчав хлопчика по церковних книгах, бабуся Килина Іванівна Прилучила онука до народних пісень і казок, але головне - замінила мати, \”наситивши\”, за словами самого Горького, \”міцною Силою для важкого життя\” (\”Дитинство\”). Суспільна позиція Горького була радикальною. Він не раз піддавався арештам, в 1902 усі права захищені 2001-2005 Микола II розпорядився Анулювати його обрання почесним академіком по розряду красного письменства (у знак протесту Чехов і Короленко вийшли з Академії). В 1905 вступив у ряди РСДРП (більшовицьке крило) і познайомився з В. И. Леніним

Ним виявлялася серйозна Фінансова підтримка революції 1905-07. Жовтнева революція підтвердила побоювання Горького. На відміну від Блоку, він почув у ній не \”музику\”, а страшне ревіння Стомільйонної селянської стихії, що вирвалася через всі соціальні заборони й що загрожувала потопити острівці, що залишилися, Культури. В \”Несвоєчасних думках\” (цикл статей у газеті \”Нове життя\”; 1917-18; в 1918 вийшли окремим виданням) він Обвинуватив Леніна в захопленні влади й розв’язанні терору встране.

Але там же назвав російський народ органічно жорстоким, \”звіриним\” і тим самим якщо не виправдував, то пояснював люте звертання більшовиків із цим народом. Непослідовність позиції відбилася й у його книзі \”Про російське селянство\” (1922). Гіркого ми мислимо як прозаїка, і формула «Горький поет» многим здавалася сумнівної, парадоксальної, Що Не Виправдується. Однак її легко виправдати, тому що ми тепер маємо у своєму розпорядженні яскраві факти, і тему цю необхідно розробити, тому що Через те заглиблюється й наше розуміння Горького прозаїка. Багато віршів хоча й були надруковані давно, але так і залишилися невідомими

Тільки три виключення правда, блискучих - Треба зробити із цієї схеми. Це дві пісні: про Сокола й про Буревісника, своєчасна поява яких у пресі ставало Подією дня, і поема «Дівчина й Смерть», високо піднята оцінкою И. В. Сталіна. У вірші свої Горький умістив таке багатство й свіжість ідей, образів, емоцій, що це додало його поезії особливу Красу красу одушевления й особливу силу силу переконливості й заразливості. У пресі новий погляд Горький Сформулював так: « чиНе варто Пошукати можливості об’єднання реалізму й романтизму в щось третє, здатне більше яскравими фарбами, говорити про неї Більше високим і гідному її тоном\” («Про літературу й про іншому», 1931 стор.176). Гіркий, звичайно, мислив можливим Сполученням романтизму й реалізму, як у прозаїчних, так і в поетичних добутках. Але в його власній творчості Романтизм усього повніше відобразився у віршах, а реалізм впрозе.

Pages: 1 2 3