Іван Олександрович Гончарів народився 6 червня 1812 р. у Симбірську (нині Ульяновск). Симбірськ був у той час маленьким губернським містечком, побут якого носив ще міцний відбиток патріархальної старовини. Сонні вулиці міста з їх дворянськими й купецькими особняками, густа тінь сибірських садів, широке роздолля волзьких вод, що відкривалося з високого стрімчастого берега Волги,— от картини, що оточували в дитинстві майбутнього побутописця провінційної патріархально?! Росії

Побут сім’ї Гончарових носив двоїстий - напівкупецький, напівдворянський - характер. Гончарови вели торгівлю хлібом. Тим часом дід письменника, що дослужився з полкових писарів до чина капітана, одержав дворянське звання й вніс у споконвічний купецький уклад своєї сім’ї відбиток іншої культури. Тому будинок Гончарових з його панською обстановкою й достатком слуг, оточений садом, людськими, стайнями, сараями, коморами й пташниками, нагадував скоріше дворянську садибу, чим купецьке володіння

Батько Гончарова вмер, коли хлопчикові було сім років. Торговельні справи сім’ї продовжувала вести матір, розумна й енергійна жінка, а турботи про виховання чотирьох дит-двох хлопчиків і двох дівчинок - взяв на себе Н. Н. Трегубоз, поміщик, отстазкой моряк, що оселився в будинку Гончарових, На настійну вимогу Трегубова Гончарів був відданий для навчання б приватний дворянський пансіон. У цьому пансіоні він одержав первісне знання іноземних мов і познайомився з багатьма російськими й іноземними класиками

В 1822 р. Гончарів був відправлений для продовження утворення в Москву, у комерційне училище. Про вісім років, проведених у цьому училищі, Гончарів згадував пізніше сгоречью.

Єдиним світлим спогадом цього років він уважав знайомство з віршами Пушкіна, в 20х роках владно скорив російське суспільство чарівністю свого генія. В 1830 р. Гончарів вийшов з комерційного училища, не закінчивши його, а в 1831 р. надійшов на словесне відділення Московського університету. У студентському житті Гончарова відбулася подія, що залишила незгладимий слід у його пам’яті. Це - відвідування університету Пушкіним. А. С. Пушкін відвідав Московський університет у вересні 1832 р. Гончарів навіч побачив улюбленого поета, захопленого суперечкою із професором історії М. Т. Каченовским.

У Петербурзі він незабаром близько познайомився із сімейством художника Н. А. Майкова, дітям якого — Аполлонові (майбутньому поетові) і Валеріанові (майбутньому критикові) — він давав уроки латинської мови й літератури. Сім’я Майкових з її художніми інтересами була своєрідним літературним салоном. Вона видавала навіть свої літературні рукописні журнали й альманахи. В альманахах «Пролісок» і «Місячні ночі» Гончарів помістив повести «Лиха болесть» і «Щаслива помилка». В. Г. Бєлінський у листі до В. П. Боткіна повідомляв: «Повість Гончарова зробила в Питере фурор - успіх нечуваний! Всі думки злилися на її користь». У рік появи «Звичайної історії» Гончарову було тридцять п’ять років. Перший його роман був добутком уже цілком дозрілого таланта

Улітку 1849 р. Гончарів після чотирнадцятилітньої перерви зробив поїздку в Симбірськ. Там, під впливом вражень, що нахлинули на нього з усіх боків, у нього зароджується план третього роману - «Обрив». Інтерес до «Обриву» відсуває на якийсь час роботу над «Обломовим».

В 1852 р. нова обставина порушує спокійний плин життя Гончарова й заважає йому повністю віддатися роботі над «Обломовим». Цього року з Петербурга відправлялася в кругосвітнє плавання експедиція російських кораблів під начальством вицеа-дмирала Путятина. Як секретар, на обов’язку якого лежало описати подорож до берегів Японії й Америки, до Путятину був прикомандирований Гончарів

Відвідавши на фрегаті «Паллада» (так називалося судно Путятина) берега Європи, Атлантичний океан, береги Африки, Мадеру, Індійський океан, Яву, Китай, Японію й ряд інших країн і місцевостей, Гончарів на початку 1855 р. повернувся через Сибір у Петербург. Літературним плодом цього «подорожі по казенній потребі», як називав його Гончарів, були дорожні замітки, видані письменником в 1858 р. двотомною книгою за назвою «Фрегат «Паллада».

«Фрегат «Паллада» - пінний і цікавий зразок шляхових нарисів, у яких опис побуту й вдач відвідуваних країн убрано в справді художню форму

Дворічний відпочинок від роботи цензора, нова подорож за кордон, у Мариенбад, і поїздка на батьківщину, у тихий Симбірськ, підкріпили здоров’я Гончарова.

У жовтні 1862 р. він знову вертається до службової діяльності, спочатку як редактор офіційної газети «Північна пошта», а потім члена ради Головного керування по справах печатки. В 1867 р. Гончарів остаточно вийшов у відставку, віддавши службової діяльності біля тридцяти років. Звільнившись від обов’язків чиновника, Гончарів міг спокійно віддатися роботі над своїм третім романом - «Обрив», задуманим ще в 1849 р. Роман вийшов, нарешті, у світло в 1869 р. Навколо імені Гончарова знову піднялися жваві толки, цього разу не такі одностайні, як у зв’язку з появою «Обломова».

Мучимий довгі роки задишкою, що стала дуже підозрілим до людей, він замкнуто жив у своїй петербурзькій квартирі на Моховій вулиці. Іноді одноманітний плин його життя переривалося подорожами за кордон. Зрідка в пресі з’являлися невеликі статті, нариси й спогади старого письменника («Літературний вечір», «В університеті», «На батьківщині», «Замітки про особистості Бєлінського», «Мильон роздирань», «Краще пізно, чим ніколи», «Слуги старого часу»). Найбільший інтерес і значення представляють серед них «Мильон роздирань» (1872)-прекрасна стаття про комедії Грибоєдова «Горі від розуму», і «Краще пізно, чим ніколи» (1881) -зразок щирої авторської сповіді

Ці добутки творця «Обломова» розкрили нові сторони його письменницької особистості. В 1882 р. здійснилося сімдесят років саднячи народження Гончарова, п’ятдесят років із часу надрукування його перекладу з роману «Атар-Гюль» і тридцять п’ять років з моменту появи в пресі «Звичайної історії».

Поховали його на цвинтар Александро-Невской лаври, на краю обриву. Один із друзів його записав у своїх спогадах: «Коли почив Іван Олександрович Гончарів, коли з ним відбулася всім нам неминуча звичайна історія, його друзі… вибрали місце на краю цього крутого берега, і там спочиває тепер автор Обломова… на краю обриву…»