Сельма Лагерлеф отримує Нобелівську премію з літератури. 1909 р. Першою жінкою-лауреатом Нобелівської премії з літератури стала шведська письменниця Сельма Лагерлеф. Це був 1909 рік. Як визначила Шведська Академія, письменниця була нагороджена почесною премією “… на знак визнання піднесеного ідеалізму, яскравої уяви й духовного сприйняття, які характеризують її твори..,”. її перший роман мав назву “Сага про Йосте Берлінге”. Головний герой твору — священник-відступник.

У романі письменниця майстерно зображує душевні переживання героя, його духовну деградацію та поступове відродження. Роман “Сага про Йосте Берлінге” мав схвальні відгуки критики і приніс дебютантці визнання. Сельма Лагерлеф ще не один раз буде звертатися до релігійної тематики у своїх творах. Широкої популярності набула її книга “Легенди про Христа”, що складається з 11 коротких біблійних оповідей, які проникнуті добром, милосердям і любов’ю.

Всесвітню славу Сельмі Лагерлеф принесла дитяча повість “Пригоди Нільса Хольгерсона з дикими гусками по Швеції’, що була опублікована в 1907 році. За творчим задумом письменниці, книга мала нести не тільки розважальну, виховну, а й навчальну мету: ознайомити дітей із географією Швеції. Відомо, що перед тим, як написати книгу, Сельма Лагерлеф близько трьох років детальне вивчала природу своєї країни, її тваринний й рослинний світ, а також займалась пошуком стародавніх легенд та міфів, що з любов’ю зберігають мешканці шведських провінцій.

У своїх творах Сельма Лагерлеф сповідувала християнські ідеї та людські моральні цінності, яких сама дотримувалась у житті. Відомо, що під час Другої світової війни письменниця допомагала письменникам та художникам, яких переслідували нацисти. А під час радянськофінської війни навіть пожертвувала золоту Нобелівську медаль у фонд допомоги Фінляндії.

Після Сельми Лагерлеф, Нобелівською премією з літератури були нагороджені ще 10 письменниць.

1926 рік. — лауреатом премії стала італійська письменниця Ґрація Деледда

“за поетичні твори, в яких описується життя її рідного острова, а також за глибину підходу до людських проблем”.

1928 рік — норвезька письменниця Сігрід Унсет “за вражаючі описи скандинавського середньовіччя”.

1938 рік — американська письменниця Перл Бак “за багатогранний, посправжньому епічний опис життя китайських селян та за автобіографічні шедеври”.

1945 рік — чилійська поетеса Ґабріела Містраль

“за поезію істинних почуттів, які зробили її ім’я символом ідеалістичної спрямованості для всієї Латинської Америки”.

1991 рік— південноафриканська письменниця та поетеса Надін Ґордімер, “котра своїм чудовим епосом зробила велику користь людству”.

1993 рік — американська письменниця Тоні Моррісон, “котра у своїх сповнених мрій і поезії романах оживила важливий аспект американської дійсності”.

1996 рік — польська поетеса Віслава Шимборська “за поезію, яка з максимальною точністю описує історичні та біологічні явища в контексті людської дійсності”.

2004 рік — австрійський драматург, прозаїк і поетеса Ельфріда Єлінек “за музичні переливи голосів і відголосків в романах і п’єсах, які з екстравагантною лінгвістичною старанністю розкривають абсурдність соціальних кліше та їх поневолюючу силу “.

2007 рік — англійська письменниця-фантастка Доріс Лессінґ “за насичене скепсисом пристрасті і передбачуваної сили розуміння досвіду жінки”.