Властивістю щиросердечного складу Гоголя, якістю його психології й інтелекту було сприйняття «всієї величезне життя, що несеться, крізь видимий світ сміх і незримі, невідомі йому сльози», - писав Ф. М. Достоєвський. Але крізь ці «сльози», у цій соціальній пригніченості Гоголь побачив живу душу «жвавого народу» і моторність ярославського мужика. Він із замилуванням і любов’ю говорив про здатності народу, його сміливості, молодецтва, працьовитості, витривалості, спразі волі

«Росіянин людина здатна до всьому й звикне до всякого клімату. Пішли його жити на Камчатку, так дай тільки теплі рукавиці, він поплеще руками, сокира в руки, і пішов рубати собі нову хату».

Кріпак богатир, тесля Пробка, «у гвардію годився б». Він виходив із сокирою за поясом і чоботями на плечах всі губернії. Каретник Митяй створював екіпажі незвичайної міцності й краси. Пічник Милушкин міг поставити піч у кожному будинку

Талановитий швець Максим Телятників - «що шилом кольне, то й чоботи, те й спасибі». Веремій Скороплехин одному оброку приносив по п’ятистах рублів! Однак «…немає життя російській людині, всі німці заважають, так російські поміщики шкіру б’ють».

Кріпаки показані гарними працівниками, із захопленням вони виконують усяку справу, з таким же захопленням віддаються веселощам

Гоголь цінував у народі природний талант, живий розум, гостру спостережливість: «Як влучно все, що вийшло із глибини Росії…жвавий російський розум, що не лізе в кишеню за словом, не висиживает його, як квочка, а влепливает відразу, як пашпорт, на вічне носіння».

Абакум Фиров, не витримавши гніта неволі в поміщика Плюшкина, біжить на широкий волзький простір. Він «гуляє галасливо й весело на хлібній пристані, підрядившись із купцями». Але нелегко йому ходити з бурлаками, «тягнучи лямку під одну нескінченну, як Русь, пісню». У піснях бурлак Гоголь чув вираження туги й прагнення народу до іншого життя, до прекрасного майбутнього: «Ще досі загадка, - писав Гоголь, - цей неосяжний розгул, що чується в наших піснях, несеться кудись повз життя й саму пісню, як би згоряючи бажанням кращої вітчизни, по якій тужить від дня створення людина».

Тема селянського бунту виникає в дев’ятій і десятій главах. Селяни сельца Вшиваючи Пиха, Боровки й Задирай-лово вбили засідателя Дробяжкина. Судова палата справу зам’яла, тому що Дробяжкин мертвий, нехай буде на користь живих. Але серед мужиків не знайшли вбивцю, не видали мужики нікого

Капітан Копейкин покалічений на війні. Він не міг працювати й поїхав у Петербург клопотати собі допомога, але йому вельможа велів чекати, а коли набрид йому Копейкин, те грубо відповів: «Шукай сам засобу для життя», так ще пригрозив викликати справника. І пішов капітан шукати засоби в дрімучі ліси, у зграю розбійників

Неспокійно в кріпосницькій державі. Повна схованого життя й внутрішніх сил Русь «з іншого боку», і невідомо, чим обернеться «розгул широкого життя» народної… Не бачать цього байдужі очі поміщиків і правителів, зайнятих своїми дрібними інтересами, далеких любові до батьківщини, отмахивающихся від патріотів радами «шукати самі собі засобів»…

Ну, що ж, Росія знайде засоби зрушити з місця свою бідну, безпритульно життя, що розкинулося на найширших просторах. Гоголь не знає, які це будуть засобу, але щиро вірить у сили російського народу й велике майбутнє Росії: «Русь! Русь! Бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного далека тебе бачу: бідно, розкидане й неприютно в тобі, відкрито, безлюдно й рівно все в тобі; …але яка ж незбагненна… сила тягне до тебе? Чому чується й лунає твоя тужлива… пісня? Що пророкує цей неосяжний простір? Чи тут, у тобі чи не народитися безмежної думки, коли ти сама без кінця? Чи тут не бути богатиреві, коли є місця, де розгорнутися й пройтися йому?»

Гаряча віра в сховані до часу, але неосяжні сили свого народу, любов до батьківщини дозволили Гоголеві представити її велике й прекрасне майбутнє. У ліричних відступах він малює Русь у символічному образі «необгонимой трійка^-трійки-птаха-трійки», що втілює могутність невичерпних сил Батьківщини. Думою про Росію кінчається поема: «Русь, куди ж несешся ти, дай відповідь? Не дає відповіді. Дивовижним дзенькотом заливається дзвіночок; гримить і стає вітром розірваний… повітря; летить мимо все, що не є на землі, і, косячись, постораниваются й дають їй дорогу інші народи й держави».

Pages: 1 2