Хоча поняття жанру безупинно змінюється й ускладнюється, під жанром можна розуміти історично складний тип літературного твору, якому властиві певні риси. Уже по цих рисах нам багато в чому стає ясна основна думка добутку, і ми приблизно вгадуємо його зміст: від визначення «роман» ми чекаємо описи життя героїв від початку до кінця, від комедії - динамічної дії й незвичайної розв’язки; ліричний вірш повинне занурювати нас у глибину почуттів і переживань. Але коли риси, властивим різним жанрам, змішуються між собою, створюючи неповторне сполучення такий добуток спочатку приводить читача в здивування. Так, з деякою розгубленістю було зустрінуто одне з найбільших і загадкових добутків XIX століття «Мертві душі».

Жанрове визначення «поема», під якою тоді однозначно розумівся лисичанський добуток, написане у віршованій формі й романтичне по перевазі, сприймалося сучасниками Гоголя по-різному. Одні знайшли його знущальним. Реакційна критика просто знущалася з авторського визначення жанру добутку. Інші доглянули в цьому визначенні сховану іронію. Шевырев писав, що «значення слова «поема» здається нам двояким…

через слово «поема» вигляне глибока, значна іронія». Але хіба тільки лише заради іронії автор на титульному аркуші крупно зобразив слово «поема»? Безумовно, таке рішення мало більше глибокий зміст. Чому ж саме цей жанр Гоголь обрав для втілення своїх ідей? Невже поема настільки містка, щоб дати простір всім думкам і духовним переживанням письменника?

Адже «Мертві душі» втілили в собі, крім іронії, і художню проповідь. Безумовно, у цьому-те й складається майстерність Гоголя. Він зумів перемішати властивості, властивим різним жанрам, і