Н. В. Гоголь завжди вважав поему “Мертві душі”, робота над якою тривала близько 17 років, головним добутком свого життя. У листах В. Жуковському він викликує: “Клянуся, я щось зроблю, чого не зробить звичайна людина… Якщо зроблю цей утвір так, як потрібно його зробити, то… який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому!” Дійсно, задум добутку був надзвичайно складний і оригінальний

Він багато в чому вимагав переосмислення поглядів на життя, на Русь, на людей. Необхідно було знайти й нові способи художнього втілення задуму. Звичні рамки жанрів ставали для нього занадто тісними. А тому Н. В. Гоголь шукає нові форми для зав’язки сюжету і його розвитку. На початку роботи над добутком у листах Н. В. Гоголя часто фігурує слово “роман”.

В 1836 році Гоголь пише: “…річ, над якою я сиджу й труджуся тепер, і яку довго обмірковував, і яку довго ще буду обмірковувати, не схожа ні на повість, ні на роман, довга, довга…” І все-таки згодом Н. В. Гоголь відмінюється до наступного визначення жанру свого добутку: поема

Розібратися в настільки незвичайному визначенні жанру “Мертвих душ” нам допомагають зроблені пізніше начерки Н. В. Гоголя до “Навчальної книги словесності для російського юнацтва”. Н. В. Гоголь визнає існування оповідальної поезії й виділяє в ній кілька жанрів. “Найбільшим” з них письменник уважає епопею, у якій відбивається ціла історична епоха, життя народу або всього людства (“Илиада” Гомера). Роман Н. В. Гоголь називає “занадто домовленим” і вважає, що його предмет - не все життя, а лише “чудова подія в житті”.

Увага автора повинне бути зосереджене на характерах, і насамперед на головному герої. Крім цього, Н. В. Гоголь виділяє ще один жанр - “менший рід епопеї”, що коштує посередине між епопеєю й романом. Мала епопея не має “всесвітній” характер, але містить “повний епічний обсяг чудових окремих явищ”.

Її герой - “приватна й невидна особа, але однак же значне в багатьох відносинах для спостерігача душі людської”. І далі: “Автор веде його життя крізь ланцюг пригод і змін, щоб представити з тим разом вживе вірну картину всього значного в рисах і вдачах узятого їм часу”. Крім того, Н. В. Гоголь особливо виділяє сатиричну й викривальну спрямованість “меншого роду епопеї”. Як бачимо, саме ці сформульовані Гоголем характеристики малої епопеї найбільше точно описують характер “Мертвих душ”. Можна згадати й ще деякі ознаки цього жанру: більше вільна, у порівнянні з романом, композиція, прагнення автора відшукати в минулому “живі уроки для сьогодення”. Виникає враження, що, описуючи жанр малої епопеї, Н. В. Гоголь багато в чому аналізував головний добуток свого життя

Дійсно, Чичиков, герой “Мертвих душ”, - особа непомітне, що не виділяється, але саме така людина представляє для автора величезний інтерес як герої нового типу, герой свого часу, що виходить на арену громадського життя “набувач”, що опошлив всі, включаючи навіть саму ідею зла. Саме пригоди Чичикова є сполучним елементом сюжету. Проводячи героя по російських дорогах, авторові вдається показати величезний діапазон російського життя у всіх її проявах: поміщиків, чиновників, селян, садиби, трактири, природу й багато чого іншого. Досліджуючи частка, Гоголь робить висновки про ціле, малює страшну картину вдач сучасної йому Росії й, головне, досліджує душу народу. Міркування Гоголя можуть підніматися на загальнолюдський рівень, і судить він своїх героїв судом історії. І крім того, дійсність письменник зображує з “сатиричної сторони”, а саме це, на його думку, дозволяє письменникові створити значний добуток, “незважаючи на дріб’язок узятого випадку”.

Н. В. Гоголь ніколи не ставився до письменників, які прагнули “укласти” свій добуток у рамки якого-небудь загальноприйнятого жанру. Творча уява могла диктувати йому свої закони. А тому, почавши з жанру традиційного авантюрного роману, Н. В. Гоголь, випливаючи усе більше й більше расширяющемуся задуму, виходить за рамки й роману, і традиційної повісті, і поеми. І в результаті письменник створює, за словами Л. Н. Толстого, “щось зовсім оригінальне”, що не має аналогів - масштабний лисичанський добуток. Епічний початок у ньому представлено пригодами Чичикова й зв’язане ссюжетом.

Ліричний початок, присутність якого стає усе більше й більше значимим у міру розгортання подій, виражено в ліричних авторських відступах, коли думка письменника йде далеко від подій з життя головного героя й охоплює весь предмет зображення, “всю Русь”, і навіть виходить на загальнолюдський рівень. І тоді “Мертві душі” дійсно стає поемою, присвяченої шляхи автора в цьому світі, процесу пізнавання їм дійсності й людської душі. Отже, ми можемо сказати, що в тім виді, у якому “Мертві душі” стали перед читачем, цей добуток з’єднало в собі елементи різних жанрів. Це й епічний масштабний добуток, і шахрайський роман, і лірична поема, і &copy A L L S o c h. r u соціально-психологічний роман, і повість, і сатиричний добуток - а в цілому - єдиний добуток, що ще довгий час буде вражати нас глибиною аналізу російського характеру й дивно точним пророкуванням майбутнього Русі, Росії