Н. В. Гоголь завжди вважав поему «Мертві душі», робота над якою тривала близько 17 років, головним добутком свого життя. У листах В. Жуковському він викликує: «Клянуся, я щось зроблю, чого не зробить звичайна людина… Якщо зроблю цей утвір так, як потрібно його зробити, то… який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому!» Дійсно, задум добутку був надзвичайно складний і оригінальний. Він багато в чому вимагав переосмислення поглядів на життя, на Русь, на людей. Необхідно було знайти й нові способи художнього втілення задуму. Звичні рамки жанрів ставали для нього занадто тісними. А тому Н. В. Гоголь шукає нові форми для зав’язки сюжету і його розвитку

На початку роботи над добутком у листах Н. В. Гоголя часто фігурує слово «роман». В 1836 році Гоголь пише: «…річ, над якою я сиджу й труджуся тепер, і яку довго обмірковував, і яку довго ще буду обмірковувати, не схожа ні на повість, ні на роман, довга, довга…» І все-таки згодом Н. В. Гоголь відмінюється до наступного визначення жанру свого добутку: поема

Розібратися в настільки незвичайному визначенні жанру «Мертвих душ» нам допомагають зроблені пізніше начерки Н. В. Гоголя до «Навчальної книги словесності для російського юнацтва».

Н. В. Гоголь визнає існування оповідальної поезії й виділяє в ній кілька жанрів. «Найбільшим» з них письменник уважає епопею, у якій відбивається ціла історична епоха, життя народу або всього людства («Илиада» Гомера). Роман Н. В. Гоголь називає «занадто домовленим» і вважає, що його предмет - не все життя, а лише «чудова подія в житті». Увага автора повинне бути зосереджене на характерах, і насамперед на головному герої. Крім цього, Н. В. Гоголь виділяє ще один жанр - «менший рід епопеї», що коштує посередине між епопеєю й романом. Мала епопея не має «всесвітній» характер, але містить «повний епічний обсяг чудових окремих явищ». Її герой - «приватна й невидна особа, але однак же значне в багатьох відносинах для спостерігача душі людської». І далі: «Автор веде його життя крізь ланцюг пригод і змін, щоб представити з тим разом вживе вірну картину всього значного в рисах і вдачах узятого їм часу». Крім того, Н. В. Гоголь особливо виділяє сатиричну й викривальну спрямованість «меншого роду епопеї». Як бачимо, саме ці сформульовані Гоголем характеристики малої епопеї найбільше точно описують характер «Мертвих душ». Можна згадати й ще деякі ознаки цього жанру: більше вільна, у порівнянні з романом, композиція, прагнення автора відшукати в минулому «живі уроки для сьогодення».

Виникає враження, що, описуючи жанр малої епопеї, Н. В. Гоголь багато в чому аналізував головний добуток свого життя. Дійсно, Чичиков, герой «Мертвих душ», - особа непомітне, що не виділяється, але саме така людина представляє для автора величезний інтерес як герої нового типу, герой свого часу, що виходить на арену громадського життя «набувач», що опошлив всі, включаючи навіть саму ідею зла. Саме пригоди Чичикова є сполучним елементом сюжету. Проводячи героя по російських дорогах, авторові вдається показати величезний діапазон російського життя у всіх її проявах: поміщиків, чиновників, селян, садиби, трактири, природу й багато чого іншого. Досліджуючи частка, Гоголь робить висновки про ціле, малює страшну картину вдач сучасної йому Росії й, головне, досліджує душу народу. Міркування Гоголя можуть підніматися на загальнолюдський рівень, і судить він своїх героїв судом історії. І крім того, дійсність письменник зображує з «сатиричної сторони», а саме це, на його думку, дозволяє письменникові створити значний добуток, «незважаючи на дріб’язок узятого випадку».

Н. В. Гоголь ніколи не ставився до письменників, які прагнули «укласти» свій добуток у рамки якого-небудь загальноприйнятого жанру. Творча уява могла диктувати йому свої закони. А тому, почавши з жанру традиційного авантюрного роману, Н. В. Гоголь, випливаючи усе більше й більше расширяющемуся задуму, виходить за рамки й роману, і традиційної повісті, і поеми. І в результаті письменник створює, за словами Л. Н. Толстого, «щось зовсім оригінальне», що не має аналогів - масштабний лисичанський добуток. Епічний початок у ньому представлено пригодами Чичикова й пов’язане із сюжетом. Ліричний початок, присутність якого стає усе більше й більше значимим у міру розгортання подій, виражено в ліричних авторських відступах, коли думка письменника йде далеко від подій з життя головного героя й охоплює весь предмет зображення, «всю Русь», і навіть виходить на загальнолюдський рівень. І тоді «Мертві душі» дійсно стає поемою, присвяченої шляхи автора в цьому світі, процесу пізнавання їм дійсності й людської душі

Отже, ми можемо сказати, що в тім виді, у якому «Мертві душі» стали перед читачем, цей добуток з’єднало в собі елементи різних жанрів. Це й епічний масштабний добуток, і шахрайський роман, і лірична поема, і соціально-психологічний роман, і повість, і сатиричний добуток - а в цілому - єдиний добуток, що ще довгий час буде вражати нас глибиною аналізу російського характеру й дивно точним пророкуванням майбутнього Русі, Росії

Сучасник А. С. Пушкіна, Н. В. Гоголь створював свої добутки в тих історичних умовах, які зложилися в Росії після невдалого першого революційного виступу - виступу декабристів в 1825 році. Звертаючись у добутках до найважливіших історичних проблем свого часу, письменник пішов далі по шляху реалізму, що був відкритий Пушкіним і Грибоєдовим. В. Г. Бєлінський писав: «Гоголь перший глянув сміло й прямо на російську дійсність».

Н. В. Гоголь був наділений даром надзвичайної спостережливості, самі дрібні подробиці не вислизали від його уваги. Роблячи свої таємні спостереження над людиною й навколишньою його дійсністю, аналізуючи їх, письменник у результаті приходить від розрізнених реальних рис до створення цілісного портрета сучасності

Узагальнення, до якого гоголівська художня думка завжди тяжіла, одержує в «Мертвих душах» нову форму. «Мені хочеться в цьому романі показати… всю Русь», - писав він у листі Пушкіну

Н. В. Гоголь ненавидів кріпосне право, тому в поемі «Мертві душі» він гнівно викриває кріпосництво, що веде до зубожіння країни, до економічної й культурної відсталості її, до вимирання селянства

«Мертві душі» - це поема про Росію. Автор вдало вибрав сюжет і зумів втілити свій задум. Поняття «мертві душі» многообразно переломлюється в поемі, постійно переходячи з однієї значеннєвої площини в іншу (мертві душі - як померлі кріпаки і як духовно омертвілі поміщики й чиновники). Однак з поняттям омертвляння людської душі зв’язана надія на гаряче бажане відродження. Тому ми можемо говорити про те, що головною тривогою й турботою автора була саме живаючи Росія

Герой поеми Павло Іванович Чичиков побував у багатьох місцях, бачив безкрайні російські простори, зустрічався із чиновниками, поміщиками й селянами. Він бачить убогу селянську Русь із похилими хатами. Та й поміщицькі садиби не відрізняються більшим порядком. Усього багато в Плюшкина, але добро й хліб гинуть без користі людям, хазяїнові й державі. Манилов безгосподарний, безтурботний, його садиба закинута. Ноздрев - гравець і п’яниця, його господарство в повному занепаді, нікому не приносить користі. Але ж на цих поміщиках тримається царське самодержавство. Чи міцна опора? Чи щасливий народ? Чи багато така держава?

У поемі миру гнобителів - «мертвих душ» протипоставлений багатостраждальний російський народ, убожіючи, але повна схованого життя й внутрішніх сил Русь

Батьківщина - це насамперед народ. Н. В. Гоголь із більшою майстерністю зобразив у поемі простих російських людей. З перших же рядків добутку ми бачимо двох мужиків у дверей шинку. Вони прийшли утопити вікове горе в провині, вони ще не знають, що робити, як змінити життя, але в них уже зародилася ненависть до гнобителів. Читаючи поему, ми знайомимо із кріпаками поміщиків Манилова, Коробочки, Ноздрева, Собакевича, Плюшкина.

Це безправні люди, але всі вони, жив і мертві, з’являються перед нами великими трудівниками. Ці кріпаки своєю працею створили багатство поміщикам, тільки самі живуть у нестатку, мруть, як мухи. Вони безграмотні й забиті, вони не намагаються що-небудь зробити для поліпшення свого життя. Слуга Чичикова Петрушка, кучері Селіфан, дядько Митяй і дядько Миняй, Прошка, дівчинка Пелагія, що «не знає, де право, де лево», - всі вони безправні, принижені, що дійшли до отупіння. Вузький духовний мир цих людей. Їхні вчинки викликають гіркий сміх. Петрушка, читаючи книгу, стежить потім, як з окремих букв виходять слова, дядько Митяй і дядько Миняй не можуть розвести коней, що заплуталися в постромках; плюшкинские Прошка й Мавра забиті до крайності

Pages: 1 2