Драма (як жанр, не плутати з драмою як із родом літератури!) — це п’єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійному напруженні. Автор прагне розкрити психологію персонажів, дослідити еволюцію їхніх характерів, мотивацію вчинків і дій.

Щодо п’єс Кальдерона, то їхня «жанрова класифікація проводиться залежно від того, до якого з полюсів, трагедійного чи комедійного, тяжіють п’єси за їхнім тематичним змістом, тональністю, особливостями композиції, зокрема розв’язки — “кривавої” чи щасливої» (Д. Наливайко).

Як за ковтком води можна пізнати смак джерела, так і за проблематикою драми Кальдерона можна дізнатися про провідні мотиви бароко.

У добу Відродження Шекспір устами Гамлета співає «ренесансний гімн людині»: «Який довершений витвір — людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Вчинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого!» Як мовилося, антропоцентризм і гармонійна картина світу доби Відродження не витримали перевірки часом. Отже, необхідно було знову визначати місце людини у світі, але вже на нових світоглядноестетичних засадах, що й робили письменники бароко, розглядаючи цілий комплекс філософських проблем.

Третя провідна проблема бароко, утілена в драмі, — як свобода людини співвідноситься з волею Бога? Мистецтво бароко буквально пронизане алегоріями, символами та емблемами. Згадаймо ланцюги й в’язницю (символи неволі), які прстійно супроводжують Сехисмундо майже до фіналу твору. Він — невільник, це вже спочатку підкреслено Кальдероном.

Отже, постійне прагнення робити добро є необхідною умовою того, щоб людина була людиною, здолала шлях від зла до добра — ось перший «рецепт» Кальдерона й одна з провідних думок твору. Друга філософська проблема доби бароко — чи здатна людина перемогти долю, фатум? Ця проблема також тісно пов’язана з конфліктом драми Кальдерона: пророцтво про долю Сехисмундо не відповідає його справжній долі.

Пам’ятаймо, що Кальдерон писав у часи розквіту абсолютної монархії, коли від волі однієї особи — короля, царя, імператора або султана залежали долі мільйонів людей і навіть цілих народів. Отже, його драма є соціально значущою.

Можна помітити ще одну проблему — проблему честі. Тут вона найяскравіше втілена в образі Росаури, яка готова відстоювати свою гідність зі зброєю в руках. Узагалі в Кальдерона була ціла низка «драм честі», та й самому письменнику доводилося захищати свою честь навіть у двобоях. Проте в драмі «Життя — це сон» ця проблема не є центральною. стільки повірив гороскопу, що наперед уважав невинну людину (бо хіба немовля винне, що його мати померла під час пологів?) звіром.

І так само, як Едіп, не втік від своєї долі й Басиліо: навіть ув’язнивши сина вдруге, він отримав бунт війська й друге (тепер уже всупереч його волі) повернення «синазвіра» до палацу. Зрештою, Басиліо визнав свою помилку і дійшов висновку, що «даремнілюдські справи / І стремління марні проти / Сили вищої й причини! /Я, аби від бунту й смерті / Увільнити батьківщину, /Сам н довів до того, / Чим боявся їй зашкодить». Словом, чого Едіп і Басиліо найбільше боялися, те з ними й трапилось — «доля потягла їх за собою силоміць» Однак усе-таки Кальдерон уважав, що на долю вплинути можна, що й утілив у філософській драмі «Життя — це сон»