ЗМІСТ

Застосування имплантантов з біологічно активним пористо порошковим покриттям

Підвищення остеоинтегративних властивостей имплантантов із плазменним гидроксиаппатитним покриттям

Властивості гидроксиаппатита

Застосування ендооссальних имплантантов з биокерамичеським покриттям

ВВЕДЕННЯ

Внутрікісткові стоматологічні имплантанти є ефективним засобом усунення дефектів зубних рядів. Основними проблемами, що вирішують при створенні й установці имплантантов, є сумісність матеріалу имплантанта з кістковою тканиною, що виключає його відторгнення, а також интегрируемость тіла имплантанта в кісткову тканину з максимально можливим збігом біохімічних характеристик останнього із природним зубним коренем.

У рефераті описані деякі фактори що впливають і підвищують остеоинтеграцию стоматологічних имплантантов.

Випробування в клінічних умовах стоматологічних поліклінік як у Росії так і за рубежем у плині багатьох лет показали ефективність і перспективність застосування имплантантов з біологічно активним пористо-порошковим покриттям. На поверхні такого имплантанта формується тонкий біологічно активний шар з певною пористою структурою, морфологією поверхні, адгезионно-когезионними властивостями. При введенні в кісткову тканину таких имплантантов відбувається ефективне проростання кістки в пори покриття, або, точніше, у процесі загоєння відбувається інтеграція пористого порошкового тонкого шару, наприклад, гидроксиапатитовой кераміки або іншої композиції на компактній основі з живою тканиною. Це забезпечує міцне й тривале закріплення имплантанта й нормальне функціонування його в організмі. На титанову основу имплантанта за допомогою технології плазменного напилювання наноситься перехідний шар з порошку титану, а потім шар біологічно активної кераміки. Благодоря розподілу кераміки за пористою структурою металу досягається міцне зрощування з кістковою тканиною реципієнта, а також химикофизеологичеськая стабільність, що дозволяє розглядати дану систему як ідеальну для внутрікісткової імплантації. Відзначимо основні переваги імплантації над традиційними методами протезування: - можливість непрепарування здорових зубів під опору протезів ; - можливість виготовлення незнімних зубних протезів великої довжини; - відсутність необхідності в збереженні хворих зубів і ін.

Имплантанти з кераміки мають певні переваги перед металевими. Це пов’язане з можливістю вростання в них соеденительной кісткової тканини, заміщення частини имплантанта кістковою тканиною, що знову утвориться, оськільки кераміка по своїй структурі й властивостям ближче до кісткової тканини, чим метал. Однак глибина вростання кісткової тканини в керамічний имплантант невелика через відсутність пористої структури. Такі властивості кераміки як міцність, твердість, крихкість, утрудняють виготовлення имплантантов, що мають ськладну геометричну форму. У зв’язку із цим у цей час кераміка не знайшла широкого застосування при виготовленні имплантантов і їхнього використання в клінічній практиці.

Останнім часом відзначається помітний інтерес до вивчення можливості використання неорганічних ськладових кісткової тканини - гидроксиапатита (ГА) і трикальційфосфату (ТКФ) для внутрікісткової імплантації. Дані матеріали, особливо перший, володіють не тільки прекрасної биосовместимостью, але й здатністю легко розсмоктуватися в кістковій тканині, активно стимулюючи при цьому костеобразование.

ПІДВИЩЕННЯ ОСТЕОИ АТИВНИХ НТЕГРСВОЙСТВ ИМПЛАНТАНТОВ ІЗ ПЛАЗМЕННИМ ГИДРОКСИАПАТИТНИМ ПОКРИТТЯМ

Застосування титанових имплантантов із плазменним гидроксиапатитним покриттям показало підвищення остеоинтегративних властивостей. Це було встановлено шляхом досліджень.

Приклад: У завдання дослідження входило порівняння остеоинтегративних властивостей титанових имплантантов. Усього було приготовлено 8 видів имплантантов: 1 із гладкою поверхнею, другий з поверхнею, що має нерівні обриси внаслідок піськоструминної обробки, третій - з пористою поверхнею, утвореної нанесенням титанових часток, і з 4 по 8 - з такою ж пористою поверхнею, як третій, але з нанесеним гидроксиапатитом методом плазменного напилювання. Розходження в имплантантах № 4,5,6 і7 полягали в розмірах пор на поверхні - від 50 до 200 мкм. Имплантанти у вигляді циліндра висотою 3 і товщиною 1 мкм були уведені в отвори того ж розміру, зроблене в дистальному епіфізі стегна. (Дослідження проводилися на пацюках.) Пацюків умерщвляли передозуванням гексенила в строки 15,30,60 днів після операції, виділений фрагмент стегна з имплантантом фіксували в глютаровом альдегіді на кокадилатком буфері й вивчали за допомогою ськанирующей мікроськопії.

Було встановлено, що гладкий имплантант не володіє остеоинтегративними властивостями. Нерівний рельєф поверхні имплантанта слабко підсилює цей ефект, але він проявляється в значній мірі у всіх групах имплантантов з напиляним на їхню поверхню ГА. На тих же имплантантах, на поверхні яких ГА був відсутній, з’єднання кісткової тканини з металом не відбувалося.

Морфологічною ознакою остеоинтеграции є заповнення простору між структурами покриття, містячи їх у внутрішні відділи кісткових трабекул. У процесі спостереження, на 30-е й, особливо, на 60-е доба досвіду відбувалася поступове згладжування кристалічних структур за рахунок дрібних кристалів розміром 1-3 мкм. У частині великих гранул відзначається поява ” изъеденности ” у їхній поверхні. Яких-небудь патологічних змін у навколишній кістковій тканині виявлено не було.

Таким чином, результати комплексних досліджень показали значне збільшення остеоинтегративних властивостей имплантантов з гидроксиапатитом, нанесеним методом плазменного напилювання.

При конструюванні имплантантов варто мати на увазі, що живі тканини проростають у пористій структурі поверхневого шару, при цьому між кісткою й имплантантом формується безпосередній механічний зв’язок. Кісткова тканина також проростає через отвори стінок порожнього циліндричного або плоського имплантанта, як показано на малюнку 1. При заміщенні дефекту, имплантант згодом вживляется в кісткову тканину з утворенням міцного біомеханічного з’єднання. Важливо також відзначити, що кісткова тканина має пори й у динаміку (при деформації) обсяги пор змінюються. При заміщенні дефекту зубного ряду имплантантом на його поверхні формується система кістка-имплантант, що після проростання в пори имплантанта кісткової речовини також повинна зберігати властивості високої пластичності й не руйнується при багаторазових знакозмінних клінічних навантаженнях.

Комплексні дослідження показали, що перевага фитрозних, хрящових, остеоидних або кісткових структур у зоні контакту з имплантантом залежить не стільки від матеріалу, ськільки від якості первинного (при введенні имплантанта) контакту, що визначається величиною натягу. Відомо, що оптимальний натяг (відносна деформація) у зоні контакту дорівнює 0, 09-0,14 мкм.

ВЛАСТИВОСТІ ГИДРОКСИАПАТИТА

При виготовленні кераміки намагаються не використовувати додаткових зв’язувальних речовин. Сформовані з гидроксиапатитового порошку пористі речовини ущільнюють, кристалізують і перекристаллизовивают при високій температурі ( 1473-1573 ДО) , а іноді й з додатком тиську. Залежно від цілей використання синтетичного гидроксиапатита пред’являються різні вимоги щодо таких властивостей, як фазова й хімічна чистота, кристалличность, дефектність, пористість і т. д.

Якщо гидроксиапатит уводиться в кістковий дефект, то немає необхідності забезпечення його структурної доськоналості (стехиометричеський ськлад і високий ступінь кристалличности) . У кістковій тканині, мова йде про дефектний ГА, з більшим числом вакансій і заміщень у структурі, а також аморфного матеріалу як максимально дефектного.

Якщо ж ГА застосовувати як інертний матеріал уводиться в організм, то основними вимогами до нього є біологічна сумісність і відсутність резорбції. У цьому випадку необхідно використовувати стехиометричеський гидроксиапатит високого ступеня кристалличности. Такий гидроксиапатит уводять до ськладу пломбировочних матеріалів, коли необхідно максимально наблизити фізичні й фізико-хімічні властивості пломби до властивостей зубних тканин.

Значне підвищення ефективності остеоинтеграции забезпечують, при ”підсадженні ”титанових имплантантов, трикальційфосфат (ТКФ) і гидроксиапатит (ГА) . Експерименти показали, що для створення таких имплантантов доцільно синтезувати гидроксиапатит із заданим змістом ТКФ, а не змішувати компоненти механічно.

У клінічній практиці все більшого значення набувають пористі гидроксиапатитовие гранули. Матеріал з такою структурою ”працює” як біофільтр, забезпечуючи струм крові, необхідний для росту що утворяться тканевих структур.

Біологічні властивості гидроксиапатита.

Pages: 1 2

Збережи - » Застосування имплантантов з біологічно активним пористо-порошковим покриттям . З'явився готовий твір.