Перед вигнанням перших людей з райської обителі архангел Михайло по велінню Бога показує Адамові майбутнє людства. Перед враженим героєм розвертаються картини людської історії - потреби, нещасть, війн, катастроф. Однак, як пояснює Адамові Михайло, спокутна жертва Христа відкриє людям шлях до порятунку, шлях до духовної досконалості. Людина здатна зрештою стати навіть краще, ніж був до гріхопадіння

Вустами Адама, мимовільного глядача грізного «фільму століть» (В. Я. Брюсов), Мільтон засуджує соціальні нещастя, що розтлівають людську душу: війни, деспотизм, феодальна нерівність. Хоча поет, описуючи пророчі бачення героя, формально залишається в рамках біблійних легенд, він, по суті, розвиває в останніх книгах поеми свою концепцію історичного процесу - процесу стихійного, виконаного трагізму й внутрішніх протиріч, але неухильно пробиває собі шлях уперед.

Мільтон наділяє свою філософію в релігійну форму, але це не повинне заслонити від нас новизну й історико-літературне значення його концепцій: поет був найближчим попередником просвітителів і в прославлянні праці як головного призначення людського буття, і в захисті прав розуму й прагнення до знання, і у твердженні ідей волі й гуманності

Для багатьох поколінь читачів «Загублений рай» став філолофсько-поетичним узагальненням драматичного досвіду людини, у борошнах обретающего своє справжнє єство й що йде, серед нещасть і катастроф, до духовного просвітління, до заповітних ідеалів волі й справедливості

Поема Мільтона була найбільшої й чи не самої талановитої із численних спроб письменників XVI-XVII вв. відродити епос у його класичній формі. Вищим зразком служили Мільтонові епічні поети античності - Гомер і Вергілій. Випливаючи їм, автор прагнув намалювати в «Загубленому раї» універсальну картину буття: битви, що вирішують долі народів, піднесені лики небожителів і людських осіб, а також різні побутові подробиці. Поет скрупульозно відтворює композицію античних зразків, широко використає характерні для епосу прийоми гіперболізації, постійні епітети, розгорнуті порівняння

Грандіозності сюжету відповідає піднесений лад поетичного мовлення. Поема написана білим віршем, що звучить те співучо й плавно, те енергійно й жагуче, те суворо й похмуро. Мільтона надає своєму мовленню врочисті інтонації співака-рапсода й у той же час пафос біблійного пророка

«Загублений рай» створювався в епоху, відділену багатьма сторіччями від «дитинства людського суспільства», разом з яким безповоротно відійшли в минуле й безпосередність світовідчування, властива творцям стародавнього епосу, їх щира, що не міркує віра в потойбічне. Задумавши оспівати у формі героїчного епосу події старозавітного переказу, Мільтон свідомо прирікав себе на непереборні труднощі. «Подібна поема, - за словами Бєлінського, - могла б бути написана тільки євреєм біблійних часів, а не пуританином кромвелевской епохи, коли у вірування ввійшов уже вільний розумовий (і притім ще чисто розумовий) елемент»[32]. Цей «розумовий елемент» обумовив штучність релігійної за задумом епопеї Мільтона

Не можна забувати, однак, що той же «вільний розумовий елемент» додав твору Мільтона філософську глибину й розмах, не доступні епосу стародавності. Не можна забувати, що, створюючи «Загублений рай», поет надихався не тільки літературними зразками, але й героїчною атмосферою свого переломного часу - часу, коли було повалено в порох будинок феодальної монархії, що споруджувалося століттями

На відміну від своїх учителів, Гомера й Вергілія, поет хотів створити добуток, не обмежене конкретно-історичною тематикою, але имеющее всесвітні, загальнолюдські масштаби. Щодо цього задум Мільтона був співзвучний задуму іншого його попередника - великого Данте, як і він, що творили на рубежі двох епох, як і він, що посвятили життя боротьбі й поезії. Подібно авторові «Божественної комедії», поет прагнув додати своєму добутку характер всеосяжного, придатного для всіх часів символічного зображення того, що було, є й буде

Риси так званого «літературного» епосу й проблиски філософської поеми сполучаються в «Загубленому раї» з елементами драми й лірики. Драматичний самий сюжет поеми, драматичний характер її численних діалогів і монологів. Обертає на себе увага й ліризм, що проявляється у вступах до складову поему книгам: у них вимальовується особистість самого поета, сліпого й гнаного, але й в «злі дні» сохранившего непохитність душі. Хоча переважної в «Загубленому раї» є епічний початок, воно виступає в складному співвідношенні із драматична й ліричним; таким чином, поема Мільтона в жанровому відношенні являє собою складне й багатопланове явище

Не менш складний і своєрідний лежачий в основі поеми творчий метод. Його багатосторонність відбиває різноманіття художественно-эстетических напрямків в англійській літературі XVII сторіччя. Тяжіння автора до раціоналістичної регламентації поетичної форми, прагнення до гармонії й упорядкованості, стійка орієнтація на античну спадщину безпомилково свідчать про классицистских симпатії Мільтона. З іншого боку, пристрасть автора до зображення драматичних колізій, до динаміки, достаток у поемі контрастів і диссонансов, антиномичность її образної структури, емоційна експресивність і алегоричність зближають «Загублений рай» з літературою барокко.

У поемі сполучаються, таким чином, барочні й классицистские тенденції Саме синтез їх, а не одна із цих домінували в XVII в. художніх систем, був найбільш адекватний творчим запитам і умонастроям Мільтона у важкі для нього роки, що передували й сучасні написанню поеми. Синтезуючий літературний метод поета, що сформувався в період революційного ламання, найбільше повно відповідав духу його епохи, що породила. Космічний розмах «Загубленого раю», його монументальність і философичность, гражданственность і героїчний дух, трагічний пафос і оптимізм, динаміка й строгість форми, багатство і яскравість фарб свідчать про дієвість творчих принципів автора

Другий великий утвір Мільтона - поема «Повернутий рай» (1671) - стикається в якімсь ступені з тематикою попередньої поеми, але невигідно відрізняється від її своєю абстрактністю й релігійно-моралістичними інтонаціями. Тут майже відсутня та титанічна героїка, що одухотворяє «Загублений рай». В основу поеми покладена євангельська легенда про спокусу Христа Сатаною, відповідно до якої двобій між героями завершується повною поразкою Сатани: Христос без коливань відкидає почесті, владу й багатство, які обіцяє йому підступний спокусник

Сатана в новій поемі Мільтона лише віддалено нагадує гордого бунтаря з «Загубленого раю», його образ втрачає колишньої привабливості. Інтерес зосереджений на особистості Христа; у його вигляді втілені подання автора про ідеального людину-громадянина, що, незважаючи на самітність і загальне нерозуміння, знаходить у собі сили протистояти злу, що панує у світі, і ні на крок не відступає від своїх принципів. У цьому змісті історія спокус Христа - паралель до положення самого Мільтона і його соратників, у роки реакції сохранивших вірність республіканським ідеалам

«Повернутий рай» недвозначно говорить про розчарування Мільтона не в революції, але в людях, які, на його думку, зрадили революцію, легко примирившись із реставрацією Стюартов. «Племена, що нудяться в оковах, - з гіркотою містить він, - тому піддалися добровільно». Після катастрофи республіки поет доходить висновку, що шлях до волі пролягає через тривале духовне вдосконалювання, і ставить своєю метою

Серця людей словами скоряти И напоумляти заблудшие їхньої душі, Які не знають, що творять. (Пер. О. Чюминой)

Pages: 1 2