Усім відомий міф про Икаре - юнакові, що хотів літати, прагнув до сонця й загинув, наблизившись до нього настільки близько, що віск, що скріплював пір’я, станув. Ярослав Ивашкевич не знав близько парубка, про яке розповів. Але маленький епізод, свідком якого він став, спонукав його написати оповідання й назвати по асоціації “Загибель Икара”. Дія відбувається під час другої світової війни Вваршаве.

По дорозі йде юнак 15-16 років і читає книгу. На нього ледве не наїхала машина гестапо. З машини вискочили два гестаповці, відібрали в хлопця документи, заштовхали його в машину й відвезли в невідомому напрямку. Автор оповідання став випадковим свідком події

На трамвайній зупинці були люди, байдужні пішоходи снували по своїх справах, і нікому не було справи до гестапо, до зникнення хлопчика. Я. Ивашкевич згадав картину Брейгеля “Падіння Икара”, на якій селянин, пастух і рибалка займаються своїми справами. Усі живуть своїм життям, своїми турботами, своєю роботою. На другому плані видний умиротворене місто, у якому також тече своє життя. І тільки придивившись, можна побачити ноги, що стирчать із води, і трохи падаючих у море пір’я

И знов-таки ніхто не помітив загибелі людини. твір з аллсоч. ру © 2005 Проходять роки, сторіччя, а людина всі так само буває байдужний, байдуже проходить повз смерть інших, живе своїм життям і задовольняється малим. Від цього віє безвихідністю, і жити в такому суспільстві страшно.