Літературна спадщина Ґете займає 80 томів, і важко назвати жанр, у якому б не працював письменник. В останньому прижиттєвому виданні його творів ліричні поезії увійшли до п’яти томів. Це близько 1600 віршів (за іншим джерелом, Ґете створив 3150 віршів). Поштовхом до написання перших ліричних творів стало почуття до Анни Шенкопф. 1767 року Ґете створює цикл віршів «Аннета», виданий під назвою «Нові пісні». У кращих поезіях цієї юнацької збірки Ґете тонко передає власні почуття. До таких віршів належать «Чудова ніч», у якій змальовано піднесений стан душі щасливого закоханого, «Перерва», де Ґете порівнює кохання із хвилями моря. Ці поезії, як і наступні збірки віршів, були спочатку рукописними, і Ґете не збирався їх друкувати, вважаючи, що вони надто особисті за змістом. Згодом, готуючи зібрання власних творів, поет став збирати і редагувати свої рукописи.

На думку літературознавця В. Жирмунського, Ґете — передусім ліричний поет. Йому належить заслуга створення нового жанру — інтимної лірики, яка змальовує глибокі переживання і душевні пориви ліричного героя в усій їх неповторності.

Рання лірика Ґете (1766-1769) багато в чому має наслідувальний характер, обмежується вузьким колом шаблонних тем, ситуацій та стильових прийомів у дусі неглибокого салонного епікуреїзму. Молодий поет тоном мораліста закликає розумно насолоджуватися швидкоплинними радощами кохання.

У бурхливі роки штюрмерства (1770-1775) під впливом Гердера, який на той час уже сформулював основні положення своєї літературної теорії, лірика молодого Ґете стає зовсім іншою. Поет звертається до народної пісні, і це відіграє вирішальну роль у виробленні ним нового ліричного стилю.

Ґете зумів почерпнути із джерела народної поезії чарівність її форми, мелодійність, приспіви, пісенну гнучкість і виразну образність, насиченість порівняннями, паралелізмами, контрастами. На деяких ранніх віршах поета особливо сильно позначилось його захоплення народною піснею. Серед них найвідоміша поезія «Дика троянда» («Степова троянда»). Автор використав у цьому творі народнопоетичну символіку, драматичний ліричний сюжет, народний пісенний приспів, зберіг народне трактування любовної теми: у символічній формі в поезії змальовано трагічну долю дівчини-троянди. Поєднання цих поетичних засобів створює неповторний емоційний тон вірша.

За мотивами й сюжетами народних поезій Ґете написав і низку балад, призначених для пісенного виконання. Зберігаючи епічну простоту і ліричність, він вдається до сучасної йому мови, удосконалюючи її красу, шліфуючи ритміку вірша. Його балади мають не тільки німецьке коріння. Так, «Фульський король» пов’язаний із давньоскандинавською народною баладою, а «Журлива пісня шляхетної дружини Асан-аги» — із сербохорватською.