Неодмінно-З: мені за народ дуже померти хочеться. Н. Лєсков Ця повість Лєскова - мій самий улюблений літературний твір із класичної прози XIX століття. Мова дивний. Образ головного героя просто закохує в себе. Цей образ, мабуть, самий значним і сильний із всім, створеним письменником

Іван Северьяныч Флягин - людина особливої, винятковий, дивної й незвичайної долі. Із самого дитинства «призначений для «монастиря» і постійно пам’ятає про це, він, однак, не може перебороти чарів мирського життя й розстатися з нею. Численні захоплюючі й разом з тим драматичні пригоди Флягина часом представляються мені суцільною екзотикою. Але його характер час від часу фіксує моя читацька увага на реалістичних моментах. Сам автор, як відомо, порівнює пригоди свого героя із пригодами Чичикова в «Мертвих душах» Гоголя

Але на відміну від Чичикова герой Лєскова, пройшовши через суворі випробування, зберіг чистоту й щирість почуттів, що доходить до наївності. Деяка дитячість героя при його могутній статурі симпатична читачеві. Хочу відзначити, як незаперечне достоїнство героя, що всі свої справи він узгоджує тільки із власною совістю. «Я себе не продавав ні за більші гроші, ні за малі й не продам», - говорить він. Надходячи по совісті, герой Лєскова часто розходиться з нормами загальноприйнятої моралі й готовий зарахувати себе в «більші грішники».

Але хоча по його провині гине чернець і він до смерті забиває батогом татарського князя через кобилу, більше того - зіштовхує з обриву свою улюблену Грушеньку, автор затверджує, що в життєвої «драмокомедии» Флягин - найкращий і чесний актор. Мені здається, що письменник занадто критичний стосовно свого героя. Адже у всіх колотнечах життя Флягина copyright