Велика увага Пушкін приділяє викриттю «барства дикого». Зображення побуту й вдач провінційного дворянства зв’язано в першу чергу з образом Троекурова. Це багатий знатний пан, якого бояться сусіди й у всім йому догоджають. Троекуров твердий і нещадний стосовно кріпаків.

Зміст роману настільки насичено подіями, що читачеві без праці представляється життя простого народу того часу. Зіткнення інтересів сусідів-поміщиків є причиною вибуху серед селян. Суд присуджує маєток Дубровских Троекурову, але селяни відмовляються переходити до чужого пана: «У володіння Кирилу Петровичу! Господь упаси й избави: у нього годиною й своїм погано доводиться, а дістануться чужі, так він з них не тільки шкурку, та й те^-те-м’ясо^-те віддере…»

Кріпак народ вимагає мести й жадає розправи. Але, протестуючи проти насильства й несправедливості, селяни все-таки не є в очах читачів злими месниками.

Пушкін зображує бунт народу як учинок, чинений від безвихідності. Люди були готові на всі, щоб назавжди покінчити зі своїм рабським існуванням. Селяни стають розбійниками, вони грабують і спалюють поміщицькі садиби. Так, це жорстоко, але іншого виходу немає. Це була боротьба за праву справу. Бунтарі хотіли теперішнього життя, а не животіння під свист батога й різок