и. Кілька пізніших поезій датуються сороковими і п’ятдесятими роками, в друк не видавалися. Вони стали відомими лише після смерті письменника, коли вийшло перше п’ятитомне зібрання його творів 1958-1959). Підсумком літературної молодості стали два романи — « Майстер корабля» та «Чотири шаблі». Ю. Яновський і Микола Хвильовий - найвизначніші романтики в ук­раїнській літературі першої половини XX ст. Як співець морської романтики, Яновський найяскравіше виявив себе в першому ро­мані— «Майстер корабля». Роман «Майстер корабля», створений письменником у 1928 році, являє собою мемуарну розповідь То-Ма-Кі (Товариша Майстра Кіно). Твір був задуманий автором ще в часи роботи на Одеській кінофабри­ці, а реалізація цього задуму відбувалася після приїзду в 1927 році до Харкова. Датою створення другого роману — «Чотири шаблі» — вважаєть­ся 1931 рік. Того ж року Яновським було опубліковано кілька його розділів в журналі «Красная новь». Це гостро критикований і дов­гий час заборонений роман, у якому знайшов романтичне відобра­ження стихійний народний рух у добу відбудови української держав­ності. Після опублікування твору за Яновським потягнувся шлейф звинувачень, ніби його роман творився на хвилі «націоналістичної романтики». Майже півстоліття роман «Чотири шаблі» залишався предметом найбезглуздішої критики і був, по суті, вилучений з лі­тературного процесу. Проте письменник продовжував літературну працю, виявивши себе і як драматург. 1932 року вийшла окремим виданням п’єса «За­войовники». 1935 р. — опублікування роману «Вершники». За змістом, жит­тєвим матеріалом й за художньою вагою «Вершники» — один із кращих творів радянської літератури про героїку громадянської війни. У другій половині 30-х років у письменника визріває задум нового епічного твору «Капітани», але звершити задумане не вдалося. Зростання таланту Яновського-драматурга позначене створенням романтичної трагедії «Дума про Британку» (1937). Перші постанов­ки п’єси театральна критика не сприйняла. Пізніше її було перероб­лено, і останній варіант вже не викликатиме так багато критичних нарікань. За її мотивами М. Вінграновським було створено фільм, а В. Губаренком — оперу. З 1939 року письменник живе в Києві. У той час було опубліко­вано п ‘єсу з сільського життя « Потомки ». 1940 р. виходить збірка дуже дотепних, сповнених живим гумо­ром оповідань «Короткі історії», серед яких — гостросюжетне опові­дання «Шпигун», дорожній нарис «Дорога на Запоріжжя», роман­тичні новели « Чапай », « Романтик », « Червонарм », оповідання моно­логічного типу «Василь Палійчук, гуцул», «Іван», «На зеленій Бу­ковині» кілька портретних новел («Наталка», «Ганна Антонівна»). 1944 рік — вихід збірки новел «Земля батьків», до якої увійшли твори: «Коваль», «Генерал Макодзьоба», «Дівчинка у вінку», «Яс­трубок», «Комісар», «Україна». Кілька років (воєнних і повоєнних) Ю, Яновський працював ре­дактором журналу «Українська література» (з 1946 р. «Вітчизна»), в роки війни був військовим кореспондентом, багато їздив по країні. На Нюрнберзькому процесі був одним із кореспондентів радянської преси, що дало змогу написати цикл хвилюючих репортажів «Лис­ти з Нюрнберга» (1946). 1945-1946 рр. — робота над романом «Жива вода» (1947), який у пізнішій редакції (після смерті письменника) публікувався вже під назвою «Мир» (1956). Твір про військовий і трудовий героїзм наро­ду у роки війни та повоєнної відбудови. Праця для людей була тією живою водою, яка загоювала рани, нанесені ворогом. Твір спочат­ку був сприйнятий схвально, але через деякий час зазнав руйнівної критики, організованої Л. Кагановичем. Письменник змушений був надрукувати в «Літературній газеті» лист, у якому «визнав» і свою «відірваність од життя», і «формалістичний задум» роману, і «шкід­ливі деталі» в ньому. Твір довелось переробляти. Не дивлячись на слабке здоров’я, Яновський довго витримував тиск репресій, але змушений був реабілітуватись перед урядом цик­лом з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань», за які у 1949 р. отримав Сталінську премію. Ю. Яновський це ще одна трагічна постать в українській лі­тературі. Талановитий майстер, автор творів, що збагатили україн­ську літературу новими темами й ідеями, був змушений виправдову­ватись і пристосовуватись до режиму. Але, незважаючи на гоніння з боку критики, спадщина письменника здобула широке визнання читачів. Не дивлячись на так звану капітуляцію перед тоталітарним ре­ж
имом, твори Яновського поруч з творчістю таких визначних май­стрів слова, як М. Хвильовий, М. Зеров, Максим Рильський, Є. Плужник шли в класичний фонд літератури українського Відродження першої половини XX століття. Останнім твором письменника стала п’єса «Дочка прокурора», у глядачі побачили за кілька днів до смерті її автора. В останні роки життя Ю. Яновський створює сценарії художніх фільмів «Зв’язковий підпілля» (1951), «Павло Корчагін» (за мо­вами роману М. Островського «Як гартувалася сталь», 1953) та сценарій документального фільму «Микола Васильович Гоголь» 1952). 25 лютого 1954 р. Юрій Іванович Яновський помер.

Pages: 1 2