Характерним типом шевченківської людини у творах Юрія Косача є герой оповідання «Місія Симоновського». Сучасник А. Розу-мовського бунчуковий товариш Петро Симоновський восени 1792 р. прибув до Франції з метою відшукати депутатів Конвенту, які порушували в парламенті питання про визволення України з-під влади Росії. Через два роки поневірянь Симоновський випадково зустрічає тоді ще простого капітана Наполеона Бонапарте, який пропонує йому зачекати зі своєю місією, адже для її успішного здійснення час іще не настав. Про подальшу долю бунчукового товариша повідомляється в останньому лаконічному, наче документальна хроніка, абзаці. Українець чекав ще п’ять років, аж поки уже імператор Наполеон І згадав про давнього знайомого і запросив його на аудієнцію. У 1811 р. Симоновський повернувся на Батьківщину, де був невдовзі розстріляний за спробу підняти повстання [1].

Коли у 1804 р. А. Розумовський попереджав Олександра І про небезпеку, яка загрожує царській державі з боку приборканої Бонапартом революції, то уже через кілька років «наполеонівський емісар» Симоновський намагається почати визвольну боротьбу на Україні. Відомо, що в «іноземних походах» Наполеон намагався залучити на свій бік колонії імперії, проти якої він воював, а у той час доволі сильні профранцузькі настрої панували і в середніх та вищих колах українського суспільства.

У біографічній довідці «Про себе» Ю. Косач зауважував, що ключовою психологічною домінантою справжнього європейця є природжене уміння «жити героїчним, повним життям» [10, 3]. Саме так «живуть» і створені письменником художні типи «шевченківської людини». Так, навіть не досягнувши сподіваної мети, П. Симо-новський усе одно є героєм історії, її активною, творчою силою і, водночас, новими «взірцевими громадянами» (С. Андрусів) рідної країни.

Отже, підсумовуючи, потрібно визнати, що типологічна класифікація староукраїнського суспільства, за М. Шлемкевичем, має у прозовому доробку Ю. Косача 30-х рр. яскраве художнє увиразнення. Як і науковець-філософ, письменник також розглядає у своїх творах нащадків козацької старшини крізь призму відносин із Російською імперією як деструктивною силою, «опозицією» до України. А під таким кутом зору чітко виокремлюється особлива світоглядна

Ієрархія (й певною мірою еволюція): від національно бездіяльної, пасивної або замкнутої у собі особистості («старосвітський поміщик» – «гоголівська людина» – «сковородянська людина») до активної, національно свідомої «шевченківської людини» – природного європейця.

Сергій Романов

Література

1. Агеєва В. Юрій Косач // Слово і час.– 1995.– № 1.– С. 21–26.

2. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.– Л., Т.: Джура, 2000.– 340 с.

3. Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну.– К.: Ред. журн. «Всесвіт», 1993.– 296 с.

4. Гординський С. Ми // Назустріч.– 1934.– № 20.– С. 5.

5. Косач Ю. Вітряк // Клубок Аріадни.– Л., 1937.– 241 с.

6. Косач Ю. Чарівна Україна.– Л., 1937.– 142 с.

7. Косач Ю. Місія Симоновського // Наші дні.– 1942.– Берез.– С. 3–4.

8. Косач Ю. До проблеми імперіяльного комплексу Росії (Жмут думок) // Нація в поході.– 1939.– № 14-15.– С. 24–27.

9. Косач Ю. Передмова // Чарівна Україна.– Л., 1937.– С. V–VIІ.

10. Косач Ю. Про себе // Наші дні.– 1942.– Листоп.– С. 3.

11. Косач Ю. У перспективі літнього саду // Наші дні.– 1943.– Берез.– С. 1.

12. М. Г. Рецензія // Дзвони.– 1937.– № 1-2.– С. 72–73.

13. Справа М. І. Савича // Кирило-Мефодіївське т-во. Т. 1-3.– К.: Наук. думка, 1990.– Т. 3.– С. 55–78.

14. Федорів Р. Історична романістика та національна свідомість // Дзвін.– 1996.– № 11-12.– С. 109–113.

15. Шлемкевич М. Загублена українська людина.– К.: Фенікс, 1992.– 166 с.

Pages: 1 2 3

Збережи - » «Європейський цикл» історичної прози Юрія Косача . З'явився готовий твір.