Роман А. С.Пушкіна "Євгеній Онєгін" викликав численні відгуки сучасників як у міру публікації його глав, так і тоді, коли в 1833 р. він був надрукований окремим виданням. Однак критики того часу не зуміли зрозуміти й оцінити новаторство, оригінальність, справжній зміст і значення пушкінського Добутку. В. Г.Бєлінському ж удалося дати розгорнутий, по-справжньому серйозний аналіз роману. Він показав ту величезну роль, що зіграв "Євгеній Онєгін" у розвитку всієї російської літератури, охарактеризував головних героїв роману, причому розглядав їхні образи на тлі того суспільства, що їх сформувало. твір з аллсоч. ру © 2005 Критичні статті Бєлінського, присвячені "Євгенію Онєгіну", виявилися гідні геніального твору Пушкіна. Бєлінський не без боязкості приступає до розгляду "Євгенія Онєгіна" тому що вважає його самим задушевним твором Пушкіна, у якому настільки повно, світло, і ясно відбилася особистість поета. Йому, на думку критика, удалося створити роман -"енциклопедію російського життя", істинно народний, національний добуток, Бєлінський доводить, що "таємниця національності не в одязі й кухні народу, а в його манері розуміти речі", у його думах і сподіваннях, у звичаях і способі життя. Критик затверджує, що істинно національним може бути тільки той поет, що вірний духу свого народу. Для нього "Євгеній Онєгін" "перша щира національно-російська поема у віршах", у якій "народності більше, ніж у якому завгодно іншому народному російському творі.". Бєлінський уважає "Онєгіна" поряд з "Горі від розуму" "першим зразком поетичного зображення російської дійсності". Величезне значення роману критик бачить у його історизмі, у тім, що в ньому вперше відтворена "картина російського суспільства, узятого в одному з найцікавіших моментів його розвитку". Адже Пушкін говорив в "Євгенії Онєгіні" про стан, у якому "майже винятково виразився прогрес російського суспільства". Показавши Внутрішнє життя його, поет показав і все суспільство в тім виді, у якому воно перебувало в 20-е роки XIX сторіччя. У моральному й духовному житті дворянства знайшла своє вираження вища стадія національного суспільного розвитку. "Із цього погляду "Євгеній Онєгін" є поема історична в повному змісті цього слова," пише Бєлінський. Звертається Бєлінський і до розбору характерів героїв роману. Онєгін, на його думку, незвичайна натура. Критик доводить, що пушкінський герой "нехолодна, несуха, небездушна людина". Але час і середовище дуже швидко перетворили його в утомленого, розчарованого у всім скептика. Бєлінський називає Онєгіна страждаючим егоїстом", егоїстом "поневоле". У його трагічній долі він бачить те, що древні називали "fatum". Такі люди, як Онєгін, явище не випадкове, це певний тип епохи, і початок зображенню цього типу в літературі. "Інший поет, говорить Бєлінський, представив нам іншого Онєгіна під ім’ям Печорина". Про Тетяну критик пише як про натуру широкої, жагучий, сильної. У ній немає хворобливих протиріч, "’все життя її перейняте цілісністю". З іншого боку, між Тетяною й навколишнім її миром існує величезне протиріччя. У трактуванні Бєлінського вона "істинно колосальне виключення" із цього миру, "жертва власного своею переваги". Бєлінський також відзначає незвичайну поетичність і чистоту образа Тетяни, її зв’язок з національним ґрунтом. Усього кілька рядків присвячує Бєлінський Ленскому, але й у них йому вдається виявити суть цього образа. Ленский, у відмінності від Онєгіна, характер, зовсім далекий дійсності. Це "романтик, і більше нічого", "романтик і по натурі й за духом часу". Отже, Бєлінський говорить про особливості роману Пушкіна, про відбиття в ньому дійсності, про його національний характер, про зв’язок його героїв із середовищем, про їхню типовість (тому що в них відбилося століття). Найбільшу заслугу поета критик бачить у тім, що він зобразив у своєму добутку не "чудовиська пороку й героїв чесноти", а просто людей. Бєлінський показує, що Пушкін з’явився родоначальником нової російської реалістичної літератури, тому що "Євгеній Онєгін", це зразок поетичного зображення російської дійсності, став школою, з якої вийшли Лермонтов і Гоголь