Якщо навiть для певної частини фольклорних творiв характерна фiлософiя не тiльки звичайної людської розважливостi, а й громадянської обачностi, то тим природнiшi подiбнi настанови для байок Гребiнки. Не треба забувати й того, що цi байки складав ще зовсiм молодим поет у похмурi часи миколаївської реакцiї. Саме тому не є чимось винятковим для свого часу i для тодiшнього Гребiнки байки про можливiсть злагоди мiж розумними i добрими панами та мужиками («Злий кiнь») i помiркована мораль байки «Цап» (не добиватися високих чинiв), i про незнищеннiсть сонячного тепла i свiтла («Сонце та Хмари»), якi при бажаннi можна витлумачити не тiльки у традицiйному морально-етичному планi («сонця хмари не заступлять», добрих справ, хорошої людини не зможуть перемогти злi сили), а й у планi вищостi самодержавного «Сонця». Добро завжди допомагає бiльше, нiж зло i жорстокiсть – така мораль байки «Сонце та Вiтер» i її можна витлумачувати i в побутово комунiкативному планi, i в планi суспiльних взаємин мiж людьми рiзних верств. Досить мiскою є i байка «Лебедь i Гуси» про марнi спроби забруднити бiлого лебедя – до нього не може пристати багнюка. Подiбна мораль у дусi народної мудростi, звичайно, не викликає жодного застереження, проте байка була написана як своєрiдна реакцiя на спроби таражкiв польского повстання 1831 р. «очорнити» царя Миколу I. Не можна не зважити на ту обставину, що сам же автор при публiкацiї байки зняв наявну у рукописi консервативну мораль i тим зберiг унiверсальний етичний характер байки. Подiбнi байки перебувають нiби на межi мiж соцiальними i побутово-дидактичними, iронiчно-повчальними за своїм змiстом та спрямуванням.

«Вiчнi» теми про скромнiсть усього справжнього й прекрасного порушує байка «Соловей». Гуманiстично-повчальний характер мають байки «Грiшник» - один iз варiантiв сюжету про багатоженця, «Утята та степ» – про небезпеку вiкового мезальянсу, «Макiвка» – з традицiйним народним повчанням дiвчатам не перебирати женихiв. Не тiльки морально-побутове, а й певне соцiальне забарвлення має байка «Горобцi та вишня» – про жевжикiв, якi вчащали до Вишнi доти, «поки всi вишнi обдзюбали», а потiм вже «до бiдної нiколи не летять».

Все це сприяло ширшому й активнiшому проникненню елементiв живої розмовної мови в мову лiтературну, посиленню виразностi, ясностi, а отже, й доступностi книжної лiтературної мови. Побудованi на життєвому матерiалi з використанням скарбiв народної творчостi й живої мови, байки Гребiнки знаменували дальший поступ української лiтератури по шляху народностi й реалiзму.

Як це взагалi властиво письменникам, що виступають на ранньому етапi формування нової лiтератури, Є. Гребiнка не обмежував своїх iнтересiв одним жанром – вiн випробував себе, а водночас i лiтературну мову, в рiзних жанрах поезiї i прози. Крiм того, вiн продовжував одну iз найхарактернiших i найблагороднiших традицiй української лiтератури – традицiю безпосередньої участi в загальноросiйському лiтературному процесi, виступаючи з вiршами, поемами, оповiданнями, нарисами, повiстями i статтями росiйською мовою.

У поетичному доробку Гребiнки є кiлька лiричних вiршiв українською мовою. «Човен» був вмiщений поряд з байками у збiрцi «Малороссийские приказки», щоб продемонструвати широкi зображувальнi можливостi української лiтературної мови: крiм звичної сатирично-гумористичної тематики, цiєю мовою можна передавати й найтоншi, найнiжнiшi порухи душi, сумнi медитацiї, тугу за щастям, елегiйнi роздуми над долею. Цю здатнiсть рiдної мови Гребiнка розкриває особливо виразно тодi, коли вдається до обробок традицiйних для народних пiсень тем людського кохання, зради, одруження з нелюбом («Українська мелодiя»; «Маруся»). Не випадково «Українська мелодiя» («Нi, мамо, не можна нелюба любить») стала народною пiснею, як i написаний у романсово-пiсенному стилi доби росiйський вiрш «Молода еще девиця я была». Значного поширення набули романси «Черные очи» та «Слыхали ли вы».

Одним із значних досягнень Гребінки-прозаїка є роман «Чайсковский». Наближаючись за принципами опрацювання історичної тематики до «Тараса Бульби» Гоголя (хоча у романі відсутні хронологічне приурочення до поідй, історичні постаті й т. ін.), письменник правдиво відтворює окремі картини героїчного минулого, опоетизовує Запорозьку Січ як «козацьку вольницю» з її демократичними й водночас суворими законами, реалістичними мазками змальовує привабливі образи загартованих у боях з ворогом, мужніх і хоробрих, одержимих любов’ю до рідної землі рядових козаків-патріотів, чесних, доброї і широкої душі людських особистостей із багатим емоційним світом. Життєвістю позначено й багатоплановий, складний образ-тип лубенського полковника Івана: це відважний воїн і водночас – типовий феодал-поміщик, жорстокий і деспотичний; не чуже йому й глибоке почуття людяності. В індивідуалізованих образах роману Гребінка «втілив свої уявлення про історичну людину. Романтичні тенденції у їх змалюванні – героїзація характеру й поведінки, поетизація козацької стихії, уславлення волелюбності й гіперболізація «природності» нарешті, підкреслення їхньої винятковості, продиктоване прагненням епатувати читачів, - поєднуються в романі з реалістичними.

Роман «Чайковський», як і інші твори Гребінки на історичну тематику, тісно пов’язаний з фольклорними джерелами, народно-пісенною творчістю. Особливо зримо риси українського національного колориту в творі виступають завдяки щедрому введенню до нього народної пісні, яка органічно вплітається в художню тканину оповіді й є одним із необхідних її компонентів.

У романі «Чайковський» у ряді художньо вмотивованих ліричних відступів проводиться глибока антитеза – протиставлення героїчного минулого й мізерного сучасного, цілісних сильних натур з благородними й чистими почуттями своїм сучасникам із розлінного поміщицького середовища – морально потворним жалюгідним обивателям.

Особливе місце у прозовому доробку Гребінки займає повість «Кулик» (1841), присвячена найпекучішому питанню – кріпосництву, яке безжалісно топтало особистісь людини-трудівника. Майстерно відтворює тут автор контраст між нелюдським середовищем і його жертвами. Повість «Кулик» за ідейно-естетичними якостями була кращим зразком тогочасної реалістичної прози. Як відзначали сучасники, вона засвідчила те, що обдарування цього автора міцніє і гуманне начало починає в його повістях переважати над комічним елементом… Особливо відзначали те, що автор умів змалювати своїх героїв вірними дійсності, тобто людьми нижчого класу і в той же час «людьми», і збудити до них співчуття, не ставлячи їх на ходулі фальшивої та нудної ідеалізації. Повість «Кулик» - безперечне досягнення Гребінки-прозаїка.

Для прозового доробку Гребінки характерним є аполітичний метод відтворення і викриття гнітючої навколишньої дійсності, свідомий вибір насамперед демократичного героя, художня достовірність розповіді.

Є. Гребiнка одним iз перших помiтив i дружньо пiдтримав молодого Т. Шевченка, познайомив його з українськими й росiйськими письменниками, залучив до участi в мистецькому життi. Вiн виступав iнiцiатором видання «Кобзаря», а потiм високо оцiнив лiтературний дебют великого поета. Очевидно, зовсiм не випадково саме Гребiнка був довiреним супутником Т. Шевченка пiд час першої подорожi поета на Україну.

Людина з широкими i рiзнобiчними культурними iнтересами, Є. Гребiнка був одним з перших на Українi театральних критикiв, виступивши в 40-х роках XIX столiття в петербурзьких журналах «Пантеон» й «Иллюстрация» та «Литературной газете» з оригiнальними статтями «Путевые и театральные впечатления. Лубны», «Провинциальные театры», «Опера в Лубнах» та iн.

У своєму літературному розвитку Гребінка-прозаїк пройшов шлях від ранніх романтично-сентиментальних захоплень до принципів натуральної школи. Творчо сприйнявши ідейно-художні досягнення Гоголя, грунтуючись на життєвих спостереженнях, Гребінка створив низку яскравих творів, позначених реалістичною спрямованістю, гуманістичним ставленням до «маленької людини». Його проза стала надбанням як російської, так і української літератур. Кращі повісті й оповідання письменника, написані з позицій естетики натуральної школи, сприяло зміцненню «гоголівського первня» в російській літературі й разом із його класичними байками відіграли помітну роль у становленні й розвитку художнього реалізму в новому українському письменстві.

Pages: 1 2