Важливе мiсце в дальшому розвитку української лiтератури по шляху народностi i реалiзму, в розширеннi її проблемно-тематичних обрiїв, жанрово-стильового багатства, збагаченнi художньо-зображувальних засобiв, а також в органiзацiї й спрямуваннi українського лiтературного процесу, в змiцненнi його творчих зв’язкiв з загально-росiйським лiтературним процесом належить Євгену Павловичу Гребiнцi.

Євген Гребінка – автор збірки байок, що започатковували новий період української літератури, упорядник альманаху «Ластівка», організатор літературного життя української культурної громади в Петербурзі, активний учасник викупу Т. Шевченка з кріпацької неволі та видання його «Кобзаря» 1840 р. Є. Гребінка знаний в російському літературному процесі як автор широко відомих романсів, а також низки прозових творів, зокрема з тогочасного українського життя та з української національної тематики.

Літературна діяльність Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей час він створив багато оригінальних і перекладних творів українською і російською мовами, байок, романів, повістей, оповідань, нарисів. Гребінка пройшов у своїй художній практиці, естетичних поглядах складний шлях, значну еволюцію – від усталеної бурлескної традиції, романтичних захоплень до реалістичного мистецтва.

Є. П. Гребiнка народився 2 лютого 1812 р. у маєтку «Убiжище» поблизу Пирятина на Полтавщинi в сiм’ї дрiбного помiщника – вiдставного офiцера. Початкову освiту вiн одержав вiд домашнiх вчителiв. У 1825 р. Є. Гребiнка вступив до Нiжинської гiмназiї вищих наук – майбутнього лiцею князя Безбородька, де тодi навчалися М. Гоголь, Н. Кукольник, В. Забiла.

Постiйне спiлкування з чарiвною української природою, народними пiснями, переказами, легендами справили значний вплив на пробудження й формування художнього хисту.

Його першi лiтературнi спроби вiдомi ще в ранi гiмназiйнi роки. Видаючи за тодiшньою школьною традицiєю рукописний журнал, поет заповнював його майже повнiстю власними вiршами й прозою. Сатиричнi вiршi вiн вмiщував в рукописних журналах iнших гiмназистiв. В останнi роки навчання в гiмназiї Гребiнка перекладав «Полтаву» О. Пушкiна. Уривок перекладу поеми був першою його друкованою публiкацiєю в журналi «Московский телеграф» (1831). У цей час вiн почав писати й оригiнальнi твори українською мовою.

Пiсля закiнчення гiмназiї 1831 р. Гребiнка кiлька рокiв служив у восьмому малоросiйському козачому полку, а коли вийшов у вiдставку в 1834 р., переїхав до Петербурга, де й прожив до останнiх своїх днiв, лише зрiдка приїжджаючи на Україну. В Петербурзi вiн працював чиновником у комiсiїї диховних училищ, а з 1838 р. – викладачем росiйської словесностi та менералогiї, ботанiки й зоологiї у вiйськових учбових закладах та в Iнститутi корпусу гiрничих iнженерiв.

Петербурзький перiод життя Є. Гребiнки – це перiод його активної лiтературної дiяльностi. Вiдвiдуючи популярнi лiтературнi салони i влаштовуючи вдома лiтературнi вечори, Є. Гребiнка познайомився (а з деким i подружив) з багатьма дiячами росiйської культури, серед яких були О. Пушкiн, В. Бєлiнський, В. Даль, I. Панаєв, Ф. Толстой, В. Бенедиктов, П. Єршов, майбутнiй петрашевець М. Момбеллi. Через художника I. Сошенка в 1837 р. вiн познайомився з Т. Шевченком i допомагав викупу поета з крiпацької неволi. Є. Гребiнка пiдтримував дружнi й лiтературнi зв’язки з українськими письменниками: Г. Квiткою-Основ’яненком та П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, В. Забiлою, О. Афанас’євим-Чужбинським, лiтературному дебюту яких вiн сприяв.

Перебуваючи в центрi лiтературного життя, Є. Гребiнка розробив багато планiв щодо органiзацiї українських перiодичних видань та публiкацiї творiв українських письменникiв, зокрема I. Котляревського.

Ранi твори Є. Гребiнки з рукописних журналiв не збереглися. Лише деякi з них, доопрацьованi письменником пiзнiше, друкувалися в журналах та альманахах 30-х рокiв: вiрш «Рогдаев пир» публiкувався в «Украинском альманахе», уривки перекладу пушкiнської «Полтавы» в «Московском телеграфе» (1831).

На початку 30-х рокiв Є. Гребiнка друкує деякi власнi байки в альманахах, зокрема такi досконалi, як «Будяк та Коноплиночка», i «Пшениця» в знаменитому альманасi «Утренняя звезда», 1833 р., випускає їх окремим виданням – «Малороссийские приказки» (1834). Тодi ж з’являються його вiршi та оповiдання росiйською мовою. Вже першi байки Є. Гребiнки засвiдчили не лише помiтне художнє зростання самого письменника, а й новий, вищий рiвень розвитку української лiтературної мови.

Рiвень оригiнальностi байкарiв вимiрювався передусiм не новизною сюжетної й характерологiчної основи, а неповторнiстю нацiонального колориту, що виявлявся в художньо-образнiй сферi, соцiальною конкретнiстю у змiстi та iдеологiчною спрямованiстю його моралi. Саме за цими ознаками Є. Гребiнка, який успадкував i творчо розвинув найкращi фольклорнi й лiтературнi традицiї рiдного народу, заслужено вважається одним iз талановитих зачинателiв української нацiональної байки. До байки про судове свавiлля, перед яким немає нiякого значення вина чи безневиннiсть безправного, наперед приреченого «злочинця», за проблематикою близькi байки «Ведмежий суд»; «Зозуля та Снiгир»; «Ворона i Ягня». Спiльною для них є мораль про соцiальну нерiвнiсть, про право сильного i одвiчну вину слабого: так уже влаштований цей свiт, «що менший там не втне, де бiльший геть-то зможе». Розвивав цю тему Гребiнка i у байцi «Рибалка»: скривдженому марно дошукуватися справедливостi, бо здирцi сидять на всiх щаблях iєрархiчної драбини. Рибалка, в якого рiка Оржиця занесла ятiр, пiшов скаржитися до бiльшої рiки – Сули. Свою наївнiсть вiн зрозумiв тiльки тодi, коли побачив, що по тiй рiчцi пливе не тiльки ятiр, а й бiльш цiннi речi - «хлiвцi, стiжки, дiжки, усякий крам». Панська зажерливiсть i облуднiсть викриваються у байцi «Будяк та Коноплиночка», в якiй проходить думка про неможливiсть для Конплиночок домогтися справедливостi вiд бундючного й самоправного Будяка, який «людей товче» та ще вимагає вiд них терпiння й смiрiння. Рiзнi типи сарани, що любить поживитися народним добром i живе на чужий кошт – «паничик судовий», «возний червоний, нiби квiтка», - виведенi в байцi «Рожа да Хмiль». Байка «Вовк i Огонь» застерiгає вiд панiбратства з панами, яке не кiнчається добром. Мудрий змiст, типовi ситуацiї i повчальна мораль, а також колоритна розповiдь привернули до цiєї байки увагу Пушкiна, який навiть збирався її перекладати росiйською мовою. Байка «Мiрошник» спрямована проти панської зажерливостi, поєднаної з бездумними новацiями. Мораль байки уточнюється ще й застереженням суддям: не ганятися за надмiрним «лакомим куском». Ряд байок побудовано на приставленнi народної i панської моралi, уявлень про справжнi людськi цiнностi. Повнозернi колоски гнуться до землi, тодi як «прямiї колоски зовсiм пустiсiнькi, ростуть на нивi даром» - як «писар волосний» i прiснi («Ячмiнь»). Тiльки «щонайкращеє зерно» тоне у водi, а «полова ж, навiсна, пливе собi по хвилi», як i тi пани, що «задравши нiс, роприндившись ходили» («Пшениця»). У лаконiчнiй i дотепнiй формi байкар iлюструє думку про вiдносну вартiсть людини – той, хто волiє дивитися на людей зневажливо, зверньо, ризикує i сам у людських очах виглядати мiзерним i нiкчемним («Дядько на дзвоницi»).

Звичайно, немає потреби перебiльшувати сатирично-викривальне значення байок i соцiальну радикальнiсть їх автора. Хоч демократичнi симпатiї Є. Гребiнки безсумнiвнi, але все ж вiн завжди залишався сином свого часу. Вiтчизняна сатира у своїх найкращих виявах була спрямована здебiльшого проти носiїв соцiальної несправедливостi, а не самих її основ. У руслi цих традицiй розвивалася й байкарська творчiсть Є. Гребiнки, яка живилася ще й народною мудрiстю з її досить визнаними класовими симпатiями та антипатiями.

Байки Гребінки органічно пов’язані з приказками та прислів’ями, сутність яких у надзвичайній сконденсованості думки. Поет сприймав їх як художні мініатюри, що в чіткій карбованій формі відображали факти реального життя. І не випадково, мабуть, він називає свої твори «приказками», побудованими за принципом розгортання й конкретизації прислів’їв.

Митець розширив жанрові межі байки, урізноманітнив її форми (народна казка й гумореска, драматична сценка й жартівливе оповідання); він майстерно динамізував сюжет байкового твору, збагатив його образно-поетичну систему, наснажив виразним національним колоритом.

Pages: 1 2