Я адже, друзі мої, пишу про природу, сам же тільки про людей і думаю. М. М. Пришвін М. М. Пришвін - один зі своеобразнейших письменників, що подарував нам безліч оповідань, повістей, “географічних нарисів” про природу. У них усе об’єднано людиною - allsoch. ru 2001-2005 неспокійною, думаючим, людиною з відкритою й сміливою душею. Велика любов письменника до природи народилася з його любові до людини. Ця тема простежується в казці-були М. М. Пришвіна “Комора сонця”. “В одному селі, біля Блудова болота, у районі міста Пе-Реяславль-Залесского, осиротіли двоє дітей”, - так починається чудовий добуток. Цей початок нагадує казку, де читач входить у чудесний мир, де все живе взаємозалежний. На цьому тлі з’являються два образи - Настя й Митраша. “Настя була як золота курочка на високих ніжках. Волосся відливали золотом, ластовиння по всій особі були великі, як золоті монетки”. Митраша був маленький, але щільний, “мужичок у мішечку”, посміхаючись, називали його між собою вчителі в школі. Після смерті батьків все їхнє селянське господарство дісталося дітям: хата пятистенная, корова Світанок, телушка Дочка, золотий півень Петя й порося Хрін. Діти піклувалися про всіх живих істот. Настя займалася жіночими домашніми справами, “з лозинкою в руці виганяла вона своя улюблена череда, растопляла пекти, чистила картоплю, заправляла обід і так клопотала по господарству до ночі”. На Митраше лежало все чоловіче господарство й суспільна справа. “Він буває на всіх зборах, намагається зрозуміти суспільні турботи”. Так діти жили дружно, не знаючи прикростей і лих. Один раз вирішили вони піти в ліс за журавлиною. “Кисла й дуже корисна для здоров’я ягода журавлина росте в болотах улітку, а збирають її пізньої восени”. Згадавши про те, що є таке місце, називане палестинкой, “вся червона, як кров, від однієї тільки журавлини”, Настя й Митраша відправляються в ліс. Взяли вони із собою саме необхідне. Настя поклала в кошик хліба, картоплі, пляшку молока. Митраша взяв сокиру, двоствольну “тулку”, сумку з компасом. Навіщо ж він бере компас? Адже в лісі можна орієнтуватися по сонцю, як це робили сільські старожили. “Мужичок у мішечку” добре пам’ятає батьківські слова: “У лісі ця стрілка тобі доголи матері: …небо закриється хмарами й по сонцю в лісі ти орієнтуватися не зможеш, підеш навмання - помилишся, заблудишся…”. Хто знав, що діти зштовхнуться із природною стихією й навіч побачать Блудово болото? Пройшовши полпути, Настя й Митраша сіли відпочити. “Було зовсім тихо в природі, і діти до того минулого тихі, що тетерев Косач не звернув на них ніякої уваги”. Про Блудовом болото ходила легенда, що “років двісті тому назад вітер-сівач приніс два насіннячка: насіння сосни й насіння їли. Обидва насіннячка лягли в одну ямку біля великого плоского каменю…” З тих пор ялина й сосна ростуть разом. І вітер іноді качає ці дерева. І тоді ялина й сосна стогнуть на всі Блудово болото, немов живі істоти. Після відпочинку діти вирішили йти далі. Але не отут-те була, “досить широка болотна стежка розходилася вилкою”. Що ж робити? Виявивши свій упертий характер, Митраша йде по слабенькій стежці, а Настенька - по щільній. Раптом рвонув вітер, і сосна і ялина, натискаючи один на одного, по черзі застогнали, як би підтримуючи суперечка брата й сестри. “Серед звуків стогону, рычанья, бурчання, виючи в цей ранок у дере вьев іноді виходило так, начебто десь гірко плакав у лісі загублена або покинута дитина”. Навіть вовк у цей час виліз зі свого лігвища, “Він став над завалом, підняв голову, поставив єдине вухо на вітер, випрямив половину хвоста й завив”. Як і всяка казка, казка-минуле М. М. Пришвіна має щасливий кінець. Митраша через свою впертість виявився на Блудовом болоті. І в боротьбі за життя йому допоміг собака Травичка. А що ж Настя? Вона, захоплена збором ягід, на якийсь час забула про брата, “ледве пересуває за собою кошик, вся мокра й брудна, колишня золота курочка на високих ніжках”. Надвечір голодний Митраша й утомлена Настя зустрілися. Їм призначено було зустрітися знову в лісі й продовжити свій шлях разом, як уже двісті років “живуть” на Блудовом болоті ялина й сосна.