Яркевич Ігор Геннадьевич (р. 1962) - прозаїк, автор літературно-критичних статей. В 1985 р. закінчив Московський Історико-архівний інститут. Почав друкуватися з 199! г. У літературно-критичному середовищі одержав популярність завдяки своєрідному роману-трилогії з неудобопроизносимим заголовком, що пародійно відсилає до «Дитинства. Отроцтву. Юності» Л. Толстого. Вхідні в трилогію оповідання Яркевича представлені в книгах “Як я і як мене” (1991,1996) і “Кок я займався онанізмом”(1994).

Сучасною постмодерністською прозою цікавляться більше, ніж поезією, а тим більше драматургією, з тієї причини, по який більшість взагалі віддає перевагу белетристиці. Але в прозі з’явилася така кількість нових імен і текстів, що часто не мають ніякої художньої цінності, що потрібен лоцман, що допоможе пройти повз рифи розчарування. Роль такого лоцмана грає літературна критика, головним чином постмодерністська, приваблююча увага до тих, хто зумів виділитися із загальної маси. Це - Ігор Яркевич, Вадим Степанцов, Константэн Григор’єв, Андрій Добринин, Віктор Пелевин, Дмитро Галковский, Володимир Куль, Михайло Шишкін, Єгор Радов і ін. - в основному представники ліричного й меланхолійного постмодернізму

Головні знаменитості цього часу - Ігор Яркевич, Віктор Пелевин, Дмитро Галковский.

Ігор Яркевич змусив про себе говорити раніше, ніж його по-справжньому прочитали. У самоствердженні молодого письменника був присутній елемент виклику, навіть скандальності, що створив йому імідж ще одного (крім Едуарда Лимонова) “анфан террибл” росіянці літератури. На відміну від Лимонова його цікавить саме література, а не життя, і на відміну від Лимонова Яркевич демонструє не сексуальне розкріпачення, а сексуальне покріпачення. Для цієї мети й потрібна письменникові постмодерністська авторська маска генія/клоуна. Використання такої маски розковує теперішнього автора, що стосується питань досить делікатної властивості. Поміщаючи ж травестованого автора-персонажа в простір світу-тексту, він одержує можливість виявити зяючий у літературі пробіл і почати його певним чином заповнювати

У кожному оповіданні Яркевича задіяні яке-небудь літературне джерело або літературний авторитет, і звертається з ними письменник вільно, неканонично, всі переінакшуючи на свій лад, охоче експериментуючи з відомим. Культурний простір добутків Яркевича охоплює біблійну “Пісню пісень”, трагедії Шекспіра “Гамлет”, “Ромео й Джульетта”, “Король Лір”, романи Сервантеса “Дон Кихот” і Рабле “Гаргантюа й Пантагрюэль”, такі класичні добутки російської літератури, як “Мертві душі” Гоголя, “Злочин і покарання” і “Записки з підпілля” Достоєвського, “Отроцтво” і “Воскресіння” Лева Толстого, “Гроза” Островського, добутку неофіційної літератури: “Один день Івана Денисовича” Солженицина, “Вірний Руслан” Владимова, “Життя й надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкина” Войновича, “Опік” Аксьонова. По різних приводах у його добутках згадуються, цитуються Боккаччо, де Сад, Белль, Ломоносов, Кантемир, Пушкін, В’яземський, Добролюбов, Розанов, Набоков, Твардовский, Солженицин, Бродський, Окуджава, Висоцький. Незвичайність трактування тих або інших літературних феноменів мотивується інфантилізмом або юродствуванням автора-персонажа

Автор-персонаж Яркевича — травмований дійсністю, закомплексований парубок (варіант: хлопчик), спадкоємець “підпільного” людини Достоєвського, що насмілюється говорити про те, про що в літературі прийнято мовчати, — своїх сексуально-психологічних проблемах, та й не тільки своїх. До всіх численних претензій до тоталітарної держави й породженої їм літературі він додає ще одну: репрессирование/ігнорування сексуальної людської природи, зневага нею

Подібно Сорокіну, Яркевич виступає як виразник антиэди-повских настроїв

Автори “Капіталізму й шизофренії” указують, що в літературі “эдипизация є одним з найважливіших факторів редукції літератури до об’єкта споживання… Саме Эдиповой формі прагнуть підкорити сам добуток, щоб перетворити його в другорядну експресивну діяльність, що виділяє ідеологію відповідно до пануючих соціальних кодів” 117, с. 43. І Ярке-вич рішуче виступає проти эдипизации літератури взагалі, эдипизации сексуального конкретно.

Парадигма “кастрационности”, що вишиковує письменником, убирає в себе болісно відчуває своя ущербність автора-персонажа й літературу, на якій він виріс і мову якої позбавлений відповідному предмету опису слів. Науково-медична термінологія, використовувана для зображення сексуально-полової сфери життя, представляється письменникові занадто абстрактної, обезличенно-обездушенной (звідси він запозичить тільки одне слово - “вагина”). Мат, якого автор у своїх оповіданнях аж ніяк не цурається, відштовхує його як мова для передачі сверхинтимних відчуттів і переживань. І в цьому Яркевич протистоїть і Аксьонову, і Лимоно-ву, що вводить у добутки при описі сексуально-полового аспекту життя мат. Як окремий випадок розкріпачення літературної мови такий підхід, можливо, і виправданий. Але по перевазі російська література йому противиться, і не випадково. Мат, у силу його полівалентності й традиційного експресивного ореола, не тільки не передає адекватно сексуальне самопочуття особистості, але, вносячи відтінок “бруду”, непристойності, псує трудновиразимое словами. Тому вживання мата в Яркевича ставиться в основному до сфери неінтимного. “Рятує” письменника автор-персонаж з таким же “кастрованим” (у розглянутому плані) мовою, стосовно якого Яркевич витримує пародійно-іронічну дистанцію. Своєрідність автора-персонажа Яркевича в тім, що він намагається перебороти нав’язаний суспільством комплекс кастрації

Отрочний період становлення автора-персонажа відтворить оповідання “Як мене не зґвалтували”. Цілком благополучна на перший погляд життя 13—14-літнього хлопчика розкривається тут зсередини й з’являється морально-психологічне катування, що як не припиняється, повсякденною побутовою жорстокістю, приниженнями, брутальністю вдач. Проблема морально-психологічного виживання особистості в умовах дійсності ускладнена дослідженням специфічних переживань отрочного віку, пов’язаних з половим дозріванням. Фіксація уваги на породжувані їм складностях, комплексах і стресах - от те нове, що вносить Яркевич у російську літературу, підключаючись до розробки класичної теми

Феномен отроцтва стає об’єктом ліричного відступу, що викликає численні літературні асоціації. Але насамперед ліричний відступ сприймається як парафраз вірша Євгенія Винокурова “Отроцтво”, де даний феномен осмислюється в чистому, беспримесном виді й до того ж написаному розкутим вільним віршем; ліричний же відступ Яркевича наближається до ритмічної прози, причому кожний новий

У співвіднесенні з віршем Винокурова яскравіше проступає полемічний початок ліричного відступу Яркевича — письменника, що розсовує границі дозволеного в літературі, що використає поетику “антиэстетического”. В оповіданні “Як мене не зґвалтували” частка “антиэстетического”, однак, не настільки вже значна, що повинне підкреслити інтелігентність ще не зіпсованого життям, дуже книжкового хлопчика. Гарна книга виявляється для нього більше достовірним і повноцінним джерелом інформації про світ, ніж пропаганда й шкільне утворення. Звідси - властивому юному авторові-персонажу погляд на життя крізь призму літератури

Характерно, що, що виріс у наскрізь политизированном суспільстві на читанні між рядків, чи не всі великі книги світової літератури герой сприймає як іносказання про положення в СРСР:

Pages: 1 2