Японське мистецтво VIII століття, як образотворче, пластичне, так і словесне, являє собою своєрідне переплетення своїх і чужоземних елементів, по походженню та й по характері досить різнорідних. Ця думка справедлива, як справедливо й те, що у всім цьому різнорідному мистецтві діяв єдиний художній геній японського народу. В IX столітті з виникненням нових явищ у житті японського суспільства багато чого змінилося й у культурі Японії, насамперед у світі буддизму. З’явилися монастирські володіння, фактично - церковні маєтки, а тому що настоятелями монастирів ставали члени тих же знатних прізвищ, вийшло, що буддизм став не тільки ідейним, але й економічним знаряддям панівного класу, і, насамперед - його верхівкового шару, аристократії. Куртуазна поезія й куртуазний роман є не тільки самим великим досягненням культури аристократичного суспільства; повноцінністю свого художнього вираження, закінченістю форми, людською глибиною змісту ця поезія й ця проза представляють вище, що тоді в цій області міг створити японський національний геній. Література Х - XII століть і по мові й по змісту - торжество національного початку вкультуре.

В IX - XI століттях специфічно національна особа придбала образотворче мистецтво. Про картини цього часу ми можемо говорити лише по описах, наявним у літературному оповіданні, так ще по пізніших зразках; безпосередньо від того часу жодної ширми йди перегородки до нас не дійшло. Правда, опис дуже ретельні, виразні, чому й дають подання про цей живопис, але, звичайно, замінити самий оригінал не можуть. Краще обстоит справа з іншим видом живопису, що також появились у цей же час, з так званими емакимоно ( картинами-сувоями). Картини-Світки були різні: на мову живопису перекладалися не тільки оповідальні добутки, але й збірники віршів

Такі література й образотворче мистецтво Японії Х -XI століть - часу, коли на поверхню вийшла культура верхівкового шару панівного класу - хейанской аристократії, і притім ще в епоху її найбільшого процвітання. Література - вірші, повісті, щоденники, записки; архітектура й образотворче мистецтво - скульптура, живопис, графіка; мистецтво прикладне - різьблення, карбування, лиття; все це для нас - різні види мистецтва - особлива область культури. Музика тоді була особливим видом творчості, але не особливою областю мистецтва; вона була елементом того, що ми називаємо домашнім музицированием .

Особливим явищем культури був весь комплекс - поезія, повісті, щоденники, записки, картини-світки, яматое (живопис Ямато ), театральні подання, разом узяті, тобто художня культура в цілому. Відокремлення її окремих галузей і, що не менш важливо, суспільне усвідомлення цих галузей як особливих видів мистецтва відбулося позднее.

Художня культура була представлена багатьма видатними творцями, справжніми майстрами різних жанрів мистецтва й літератури. І те, що вони створювали, піднімалося над загальним рівнем, нерідко дуже високо. Звання письменника, як і поета, тоді не існувало. Не було й особливого звання художника-живописця, скульптора й т.д. Особливе місце в цій художній культурі займало буддійське мистецтво, але й до нього ніхто не ставився як до мистецтва. Така картина культури цього етапу японського середньовіччя, етапу, на якому зложився історично перший вигляд національної особи японської культури вцелом.

В XI столітті настрій хейанского суспільства стало мінятися. І чим далі, тим помітніше. У різні області культури усе більше проникають смаки й настрої, близькі простого народу, як міському - усяких професій і пологів занять, так і сільському - селянству. На поверхню історії виходять саме ці шари суспільства зі своїм життям і зі своєю творчістю: поезією - піснями, прозою - оповіданнями; зі своїми театральними поданнями

Збірник - дорогоцінний пам’ятник літератури, свідчення того, що Японія тоді жила якоюсь мірою загальним життям з іншими народами свого культурного кола, свідчення зв’язку з Китаєм - з нього була занесена не тільки вчена література, зводи законів, історичні добутки, не тільки висока літературна поезія, але й фольклор: свідчення того, як многим японська культура була зобов’язана буддійським проповідникам, перенесшим разом із сутрами й шастрами свій церковний фольклор - агиографическую літературу, прозу й поезію легенд, сказань, казок

З Х - XI століть у провінції виникає буддійське мистецтво, що не уступає столичному. ДО XII століття разом з буддизмом по всій країні поширилися види мистецтва, що він завжди ніс із собою: зодчество, ліплення, живопис, художнє лиття. У сфері мистецтва, що супроводжує буддизму, з’явилося дещо, що йде від простого народу - парафіян і прочан: це фігурки, вирізані з дерева й буддійських персонажів, що зображують різні. Різьблення по дереву - один з типичнейших видів народного художнього ремесла:, воно, безсумнівно, існувало й до цього, але буддизм дав таким народним майстрам новий і багатий сюжетний матеріал. Про це мистецтво ми знаємо по зразках, що ставиться до більше пізнього часу, але дещо, правда деяке, все-таки збереглося від Х століття; наприклад, виробу ната-бори, тобто різьблення ната (коротким ножем із широким лезом).

З XI століття явно позначилися ознаки занепаду правлячого шару панівного класу того часу. Падала сила хейанской аристократії, дрібніли її представники, слабшала її творча енергія й тьмянів блиск культури, нею створеної, а із вгасанням цього блиску стала усе помітніше виходити з тіні інша культура - народна, і на її ґрунті, на її тлі, став складатися другий по історичній послідовності лик культури феодального суспільства Японії

Хто ж був творцем цього історично нового вигляду японської культури? Творцем першого був той шар панівного класу, що ввійшов в історію під ім’ям куге ., придворної аристократії й що примикають к. їй шарами вищих чиновників і помісної .знаті; творцем другого - інший шар цього класу, що ввійшов в історію з ім’ям буке (військового дворянства). І все-таки, незважаючи на появу цього шару, стара аристократія продовжувала існувати й, що було дійсно важливо, завзято трималася за свої традиції, свою культуру

На поверхню культурного життя вийшов знову народ, і першими діячами нової народної культури були саме певци-сказители. Але творчість у цій сфері не обмежилося лише формою розповіді: з нього народилася й література епохи, її головний вид - епічна поема. У Японії її назвали словом гунки (опис воєн) або сенки (опис боїв). Сказання записувалися, оброблялися, з’єднувалися в сюжетні цикли; цикли зчіплювалися один з одним, і в результаті виходили цілі епопеї

Хто ж записував ці сказання? Відповідь ясна: ченці. Треба враховувати, що в XII - XIII століттях ченці були вже не ті, що їхні побратими в IX - XI століттях. Буддизм за ці століття далеко ступнув у провінцію, у село, тобто в народне середовище. З розширенням орбіти буддизму з’єднувалося й розширення його особового складу: масу чернецтва становили люди, набагато більше близькі до народу, чим первісні діячі буддизму. Вони записували сказання про бої, подвиги, лиходійства. Робота укладачів епопей видна в такому - досить істотному з погляду історії культури - факті: у тім, яким мовою ці сказання записані і який лист. І отут перед нами щось, що говорить про настання нової епохи в культурі. Мова хейанской поезії й прози по лексиці - чисто японський, домішка китайських слів у ньому кількісно незначна й притім обмежена певним колом. Однак із часом у повсякденну мову стали проникати в китайській язиковій оболонці й поняття буддійського навчання й правові, соціальні, ергономічні, політичні терміни, якими були заповнені тексти складених уже в Японії кодексів. Тим самим у звичайне мовлення ввійшов і безупинно зростав шар китайської лексики. Треба пам’ятати, що китайська лексика буддизму у відомій частині просто фонетично по-китайському відредагована лексика оригінальних мов буддійського писання - санскриту й упали

Відповідно змінилося й графічне перекладання мови: замість канабун (листа знаками кани ) з’явилося канамадзирибун (лист, змішаний зі знаками кани , тобто частково китайськими ієрогліфами, частково знаками кани ). Але китайський лист - лист в основі своєї ідеографічне, японське - фонографічне, отже, канамадзирибун - з’єднання двох протилежних по своїй якості систем листа. І таке з’єднання виявилося практично застосовним. В XII - XIII століттях це носило ще обмежений характер, але все-таки вже було початком нового положення в мові й писемності, що має не тільки величезне значення для багатьох сторін культури, але й саме по собі представляє один з найважливіших елементів культури вцелом.

Pages: 1 2