Якщо в націй вождя ні, тоді вожді її поети

Євгеній Маланюк… Знайоме й незнайоме ім’я. Знайоме - тому що відкриваємо для себе його творчість, а незнайоме - тому що півстоліття художник був забутий своєю Україною, її нащадками. Ми відкриваємо для себе поета, якого вважають поетом-борцем за українську державу, художника, що все своє життя роздумував над , історією й майбутнім України й українців, письменника, що жив і писав для України, хоча змушено був жити далеко від її:

Не треба ні паризьких бруківок,

Ні Праги вулиць просторих

Усе сняться материнські руки,

Стара солома рідних дахів

Все своє життя Е. Маланюк думав про Україну, а його вірші сповнені болем і смутком за рідним краєм

Поетичні пошуки відповіді на питання, чому Україна не змогло удержати державність, чому так живуть українці - стали наскрізними для Е. Маланюка. Він добре знав загальну політичну й літературну ситуацію в Україні, знав, що митні слова шукали компромісів і із владою, і із власною совістю. Але Е. Маланюку в умовах еміграції важко було зрозуміти природу цих компромісів. І тому він призвав у весь голос боротися проти тоталітарної більшовицької ідеології. З одного боку, з вуст поета звучать слова прокльону й зневаги на адресу своїх земляків, а з іншого боку - слова духовної мобілізації на захист державних ідеалів

Євгеній Маланюк - поет, що не тільки піднімав у своїх добутках історико-політичні теми, а й намагався вирішувати великі історичні проблеми, бачив з минулого:

Не буду сперечатися: я син свого народу

- Сліпого споконвічного, каліки й раба…

Е. Маланюк переконаний, що його народ раб, тому що він породжений рабом . А якщо в країні немає вождя, який би повів народ до волі, до побудови незалежної держави, то він, поет, стане таким вождем і своїми добутками буде будити свідомість свого народу:

Упустили більші дні

Покалічені й маленькі люди,

Заслинили в ганьбу й бруд,

Більшу віру - і на руїнах

Отарою мандрує люд,

Що повинен був відродити Україну…

Поет розумів, що «перевдягання» самодержавного імперіалізму в комуністичне одіяння - це сутність неоимпериалистичной політики, а тому й вступив у політичну боротьбу, тому що не хотів бачити Україну провінцією або колонією будь-якої країни. Боліло серце художника за долю свого народу й України:

Заспокоїти серце?

Так чим же?

Тому що ж?

Навчи мене співу

Твоїх молитов!

Не допоможе ніхто.

И не буде інакше.

И зі слізьми моїми змішаю питво.

Що мені телефони - версалі - експреси?

Навіщо грім Аргентини, чудеса Ниагар?..

Сниться синя Синюха й верби над плесом,

Вільний вітер Херсонщини, вітер-дудар

Євгеній Малаиюк все своє життя призивав до духовного відродження українських націй - націй з героїчним історичним минулим, великої й самобутньою культурою, до відродження державності й духовної повноцінності:

Під небом чужої країни,

У туманах осіннього сну,

На мрію мою Україну

Молю я послати весну…

Покрій омофором, Марія,

Вели запалати весні

Євгеній Маланюк твердо вірив у дієвість поетичного слова:

Талант - ліричне джерело.

Це ж - не поет, хто лише невпинно

Скрекоче про добро й зло.

Поет - мотор! Поет - турбіна!

Поет - механік людських мас,