Напевно, це питання варто зв’язати з тим вічним питанням дорослих на приклад «А ким ти хочеш стати, коли виростиш?» або «Ким хочеш бути?». У молодших класах, коли я одержував це питання, я відповідав, що моя мрія - бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але це було все несерьезно й нерозважно. Згодом трапився випадок, що примусив мене задуматися над цим питанням. Я посварився з усіма своїми друзями

Спочатку ходив «півнем», високо задерши ніс і зухвало думав, що вони без мене й дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам потихеньку опускатися, я ходив понурий, життя нічим не тішила. Батьки відразу відчули, що в мене неприємності. Один раз батько зайшов у мою кімнату на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе й своє поводження й задумався, чому мене покинули друзі? Напевно, причина в мені. Я дивився на батька й хотів бути таким, як він

Мій батько - посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно й цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження батька з ранку й до вечора телефон не замовкає. А за столом звучать вітання, подяки, слова поваги й любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, - щирим, відвертим, простим у сім’ї й із друзями, на роботі професійною, компетентною й справедливим, і взагалі доброю людиною. Незабаром після тієї розмови я помирився сдрузьями.

З тих пор ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба поміцнішала. А ще цього року мене обрали старостою класу (хоча раніше й квіти не довіряли в моє розпорядження!)…Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною