Щораз я з особливим трепетом відкриваю томик «Мертвих душ» Н. В. Гоголя й з більшим інтересом і увагою перечитую цей добуток. У свій час я знайшов у цій поемі відповіді на ті питання, які мене хвилювали, я багато чого для себе відкрив, завдяки поглядам цього письменника, і дотепер дивлюся на Росію, з її примхами й чудностями, з невеликою часткою гоголівської іронії. Коли я читав «Мертві душі» у перший раз, мене особливо вразили глибина й щирість почуттів, випробовуваних Гоголем до Росії. І мене надзвичайно захопила якомусь особливому, властивому тільки Гоголю іронія. Тому зараз, коли раптом представився випадок написати саме про «Мертві душі», я жваво вхопився за цю можливість

Насамперед я хотів би сказати кілька слів про історію створення поеми. Гоголь писав свій добуток, перебуваючи за кордоном: більша частина поеми була написана в Парижу, інша ж- в Італії. Це, напевно, пояснює ту незвичайну ніжність автора до Батьківщини. І зі свого «прекрасного далека» Гоголь захоплюється красою й величчю Росії: «Русь! Русь! бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного далека тебе бачу: бідно, розкидане й неприютно в тобі; не розвеселять, не злякають поглядів зухвалі дива природи, вінчані зухвалими дівами мистецтва… Відкрито - безлюдно й рівно все в тобі; як крапки, як значки, непримітно стирчать серед рівнин невисокі твої міста; ніщо не звабить і не зачарує погляду». Гоголь викликує: «Але яка ж незбагненна, таємна сила тягне до тебе?»

Але, думаю, рано захопився я красою й силою гоголівських ліричних відступів, колись було б доречно сказати все-таки про деякі особливості композиції, про ідею «Мертвих душ». Сюжет поеми був подарований А. С. Пушкіним, якого Н. В. Гоголь: надзвичайно любив і поважав. Приступаючи до поеми, Гоголь сказав, що хоче показати всю, Русь. У своєму добутку автор хотів відповісти, на питання: «Русь, куди несешся ти?» Для розкриття теми й думки Гоголь використовує складну, багатомірну композицію, що перегукується з композиційною архітектонікою «Божественної комедії» Данте. Гоголь як би доводить кола пекла: перше коло - поміщики, другий - чиновники, третій - вищі чиновники («Повість про капітана Копейкине»). Особливий зміст укладений і в назві поеми. Мертві душі - це не селяни, не мужики, це - поміщики. Причому кожний поміщик у поемі є втіленням певного людського пороку. Також варто було б пояснити, чому «Мертві душі» - поема. Звичайно ж, буде недостатньо простого згадування того, що сам автор так визначив жанр свого добутку.

Тільки завдяки ліричним відступам ми можемо назвати «Мертві душі» поемою. У ліричних відступах Гоголь відповідає на головні питання буття. Відповіді ж на ці питання дають нам, у свою чергу, зовсім ясне подання про головну ідею «Мертвих душ»: показати долю Росії, неї майбутнє

У своєму творі я хотів би докладніше зупинитися на ліричних відступах. По своєму змісті й призначенню можна виділити кілька типів ліричних відступів. Одні характеризують героїв, підкреслюючи якісь важливі риси їхнього характеру, інші ж виділяють глобальні особливості російського народу, треті виражають особисті почуття автора до тої або іншої проблеми

Але всі ці ліричні відступи пронизує, зв’язуючи воєдино, надзвичайна любов автора Кроссии.

Мені здається, було б логічно почати з ліричного відступу, що зовсім чітко виявив особливості сатири Гоголя. Автор порівнює долі двох письменників. Щасливий той письменник, «який проходить повз характери нудних, противних, вражаючих печальною своею дійсністю…». И гірка й нудна дорога письменника, що дерзнув виставити «все страшне, приголомшливе життя, всю глибину холодних, роздроблених, повсякденних характерів…».

Гоголь пише, що такий письменник ніколи не пізнає славу, такому письменникові не уникнути сучасного лицемірного суду, «який відведе йому знехтуваний кут у ряді письменників, що ображають людство». Зрештою залишиться письменник-сатирик самотнім, «як безсімейний подорожанин, залишається він однієї посередині дороги», не оцінять люди його таланта, не розуміють вони, «що багато потрібно глибини щиросердечної, щоб опромінити картину, узяту зі знехтуваного життя, і звести її в перлину созданья». І закінчує Гоголь свій ліричний відступ словами, які як не можна краще характеризують у цілому сатирові Гоголя: письменник-сатирик озирає життя «крізь видний миру сміх і незримі, невідомі йому сльози».

Ця фраза-ключ до розуміння творчості Гоголя. У кожному слові Гоголя відчувається одночасно й сміх, і якийсь сум. Гоголь бачить всі недоліки російської дійсності, він їх висміює, але це все його глибоко торкає й зачіпає, як людини, що по-справжньому любить Росію. Гоголь всі рани Батьківщини сприймала як свої. Найшлися навіть такі, хто дорікав Гоголя у відсутності патріотизму, але саме їм автор присвятив ліричний відступ про Кифее Мокійовича й Мокія Ки-Фовнче. У ньому автор говорить, що ці самі патріоти «думають не про те, щоб не робити дурного, а про те, щоб тільки не говорити, що вони роблять дурне». Гоголь же почуває на собі обов’язок сказати всю правду: «Хто ж, як не автор, повинен сказати святу правду? »

У своїх ліричних відступах Гоголь уміє дуже тонко помітити всі особливості російського характеру. Які чудові рядки присвячені російському мужикові!

Головне в цих ліричних відступах те, що Гоголь дуже об’єктивно сприймає, бачить російський народ: автор помічає й деяку «мрійність» російського мужика, він здатний філософствувати над самими пустейшими предметами, російському мужикові властива забобонність, що найчастіше тільки заважає йому працювати, але в той же час як чудово Гоголь описує мужиків-мастеровых, обдарованих, прекрасних працівників-богатирів. Гоголь вірить у високе призначення Росії, тому що російський народ має живий розум, що відбивається у влучно сказаному російському слові: «…немає слова, що було б так замашисто, жваво, так вирвалося б з-під самого серця, так би кипіло й животрепетало…» «Виражається сильно російський народ».

У російської націй уже споконвіку закладена талановитість, російський народ має живий і жвавий розум: «…живий і жвавий російський розум, що не лізе за словом у кишеню, не высиживает його, як квочка курчат, а влепливает відразу, як пашпорт на вічне носіння…» Найбільш проникливі ліричні відступи присвячені Росії

Гоголь захоплюється красою російської землі, у її красі немає нічого надзвичайного, її краса полягає в простоті й надзвичайній гармонійності природи й духу самого народу. Ця краса заворожує автора, як вона заворожує кожного воістину російської людини

Гоголь буквально скрикує: «[Русь.] Але яка ж незбагненна, таємна сила тягне до тебе? Чому чується й лунає немолчно у вухах твоя тужлива, що несеться по всій довжині й ширині твоєї, від моря до моря, пісня? Що в ній, у цій пісні? Що кличе, і ридає, і вистачає за серце?.. Русь! чого ж ти хочеш від мене? Що дивишся ти так, і навіщо все, що не є в тобі, звернуло на мене повні очікування очі?..» Гоголь захоплювався неосяжними просторами Росії: «Що пророкує цей неосяжний простір? Чи тут, у тобі чи не народитися безмежної думки, коли ти сама без кінця? Чи тут не бути богатиреві, коли є місце, де розгорнутися й пройтися йому?» Ц дійсно, що полягає в цих просторах Росії? Росія - земля, улюблена Богом, але їй і випробування даються найжорстокіші.

Але Русь безшабашно ставиться до свого призначення, скільки разів стояла Росія на краю прірви! Уособленням Русі в поемі стає птах-трійка. «Эх, трійка! птах трійка, хто тебе видумав? Знати, у жвавого народу ти могла тільки народитися, у тій землі, що не любить жартувати, а ровнем-гладнем разметнулась на полсвета, та й ступай уважати версти, поки не зарябіє тобі в очі». Править же трійкою «не в німецьких ботфортах ямщик: борода так рукавиці…» Щоб зрозуміти Русь, її призначення, потрібно володіти не просто розумом, потрібно вміти почувати її подих. І отут пригадується А. И. Солженицын, коли він говорить, що в народ вибираються по душі.

Русь, як птах-трійка, несеться: «…тільки здригнулася дорога так скрикнув злякано зупинений пішохід! і геть вона понеслася вдалині, як щось порошить і свердлить повітря». А куди понеслася, що спереду? Невідомо. Так і Русь: летить кудись, кидається із крайності в крайність, а навіщо? І закінчує Гоголь «Мертві душі» всім відомим ліричним відступом про птаха-трійці: «Чи не так і ти, Русь, що жвава не-обгонимая трійка несешся? Димом димиться під тобою дорога, гримлять мости, все відстає й залишається за. Зупинився уражений божим гудом споглядальник: не чи блискавка це, скинута з неба? що значить це навідне жах рух? і що за невідома сила укладена в цих невідомих світлом конях?.. Русь, куди ж несешся ти, дай відповідь? Не дає відповіді… Летить мимо все, що не є на землі, і, косячись, постора-ниваются й дають їй дорогу інші народи й держави».

Pages: 1 2