Я давно хотіла навчитися їздити на велосипеді, але свого в мене не було, а знайомі хлопці якщо й пропонували мені покататися, то ненадовго. Але ж для того, щоб навчитися хоробро крутити педалі й з вітерцем скачуватися з гірки, потрібно час. Цим летом я відпочивала в селі Машево Чернігівської області. Основний транспорт у Машево - велосипед. На роботу, на ставок, у гості до численних родичів усі їздять на велосипеді

Крутити педалі отут уміють всі жителі - від мала до велика. Смішно бачити маляти, що ледве дістає до педалей, але з кермом управляється, як дорослий. А бабусі й дідусі села - велосипедисти зі стажем, вони можуть дати фору навіть молодим. Коли в селі довідалися, що металевий двоколісний звір мною ще не приручений, найшлося дуже багато бажаючих допомогти мені в його дресируванні. Старенький велосипед відшукався в дідуся в сараї, а підходяща рівна дорога - відразу за селом

Ох і шишок я набила спочатку! Велосипед взбрыкивал на рівному місці, кермо все норовив вирватися з рук, а педалі хотіли жити власним життям. Але друзі добре допомогли мені в приборкуванні перекірливого. Вони діставали велосипед із заростей тернику, а мене - з калюжі, куди скидав свого сідока залізний кінь, надягали спадаючу в самих несподіваних місцях ланцюг, накачували колеса, що спускають повітря при одному моєму наближенні

Але з кожним днем велосипед ставав всі послушнее в керуванні. З гордістю згадую я вечір, коли мені вдалося самої проїхати через все село й жодного разу не впасти. Для мене це було теперішнє свято! Коли я повернулася із села додому, був мій день рожденья, і батьки подарували мені гарний новенький велосипед

Тепер я вчу майстерності велосипедної їзди свого молодшого брата Павлика, і він уже робить більші успіхи в оволодінні цією нелегкою справою